ІЛЛЬ ставить йому пляшку, УЧИТЕЛЬ вагається, але потім рішуче бере її.
УЧИТЕЛЬ: Запишіть наборг.
Поволі виходить.
Знову з’являється родина. ІЛЛЬ, наче у сні, озирається по крамниці.
ІЛЛЬ: Усе нове. Все таке модерне. Чисто, привабливо. Я завжди мріяв про таку крамницю.
Він бере в доньки з рук тенісну ракетку.
ІЛЛЬ: Ти граєш теніс?
ДОНЬКА: Взяла кілька лекцій.
ІЛЛЬ: Рано вранці, правда? Замість іти на біржу праці?
ДОНЬКА: Усі мої товаришки грають у теніс.
Мовчання.
ІЛЛЬ: Карле, я бачив з вікна, як ти їхав автом.
СИН: То тільки опель ”Олімпія”. Не вельми дорогий.
ІЛЛЬ: Коли ти вчишся їздити?
Мовчання.
ІЛЛЬ: Замість шукати праці на станції, на пекучому сонці? СИН: Часом, так.
СИН, засоромлений, виносить праворуч діжку, на якій сидів п’яний.
ІЛЛЬ: Я шукав свого святкового вбрання й припадково трапив на хутро.
ПАНІ ІЛЛЬ: Я його тільки взяла оглянути.
Мовчання.
ПАНІ ІЛЛЬ: Усі купують наборг, Фреді. Тільки ти впадаєш в істерику. Твій страх просто смішний. Кожний розуміє, що справа залагодиться мирно і жоден волосок не впаде тобі з голови. Кларочка не піде на крайності, я її знаю, в неї надто добре серце.
ДОНЬКА: Напевне, тату.
СИН: Самі зрозумієте.
Мовчання.
ІЛЛЬ (поволі): Сьогодні субота. Я хотів би раз проїхатися твоїм автом, Карле, однісенький раз. Нашим автом.
СИН (непевно): Хотів би?
ІЛЛЬ: Уберіться по-святковому. Поїдемо всі.
ПАНІ ІЛЛЬ (непевно): І я також? Наче не годиться.
ІЛЛЬ: Чому не годиться? Вдягай своє хутро. Якраз нагода обновити його. А я, тим часом, порахую касу.
ЖІНКА і ДОНЬКА виходять праворуч, СИН ліворуч. ІЛЛЬ сідає до каси. Зліва надходить БУРҐОМІСТЕР з рушницею.
БУРҐОМІСТЕР: Добрий вечір, Іллю. Рахуйте собі далі. Я тільки на хвилину.
ІЛЛЬ: Що ж, прошу.
Мовчання.
БУРҐОМІСТЕР: Я приніс зброю.
ІЛЛЬ: Спасибі.
БУРҐОМІСТЕР: Вона заряджена.
ІЛЛЬ: Мені її не потрібно.
БУРҐОМІСТЕР ставить рушницю коло прилавка.
БУРҐОМІСТЕР: Сьогодні ввечері міські збори. В ”Золотому Апостолі”. В театральній залі.
ІЛЛЬ: Я прийду.
БУРҐОМІСТЕР: Всі прийдуть. Будемо обговорювати вашу справу. Ми опинились в крайкому становищі.
ІЛЛЬ: Мені теж так здається.
БУРҐОМІСТЕР: Пропозиція буде відхилена.
ІЛЛЬ: Можливо.
БУРҐОМІСТЕР: Але, звичайно, можна й помилитися.
ІЛЛЬ: Певне.
Мовчання.
БУРҐОМІСТЕР (обережно): Чи в такому випадку ви прийняли б вирок, Іллю? Буде присутня преса.
ІЛЛЬ: Преса?
БУРҐОМІСТЕР: А також радіо, телевізія, кінохроніка. Незграбна ситуація не тільки для вас, але й для нас, повірте мені. Як родинне містечко дами, а також через її вінчання в соборі, ми стали такі відомі, що готується репортаж про наші давні демократичні установи.
ІЛЛЬ рахує касу.
ІЛЛЬ: Ви прилюдно оголосите пропозицію тієї дами?
БУРҐОМІСТЕР: Не просто... Тільки втаємничені зрозуміють, про що йдеться.
ІЛЛЬ: Що йдеться про моє життя.
Мовчання.
БУРҐОМІСТЕР: Я натякну пресі, що... можливо... пані Цаханасян захоче зробити пожертву, і то через вас, Іллю, через друга своєї молодости. Що ви були її другом, тепер усім відомо. Цим ви формально будете виправдані, хоч би що сталося.
ІЛЛЬ: Мило з вашого боку.
БУРҐОМІСТЕР: Щиро сказати, я роблю це не задля вас, а задля вашої незвичайно порядної родини.
ІЛЛЬ: Розумію.
БУРҐОМІСТЕР: Ми провадимо чесну гру, ви самі це мусите визнати. Досі ви мовчали. Гаразд. Але чи будете й далі мовчати? Якщо ви хочете говорити, тоді нам доведеться зробити все без міських зборів.
ІЛЛЬ: Розумію.
БУРҐОМІСТЕР: Отже?
ІЛЛЬ: Я радий почути відверту погрозу.
БУРҐОМІСТЕР: Я вам не погрожую, Іллю. Це ви нам погрожуєте. Якщо ви будете говорити, то ми змушені діяти. Заздалегідь.
ІЛЛЬ: Я мовчатиму.
БУРҐОМІСТЕР: Незалежно від того, що ухвалять збори?
ІЛЛЬ: Я прийму ухвалу.
БУРҐОМІСТЕР: Чудово.
Мовчання.
БУРҐОМІСТЕР: Те, що ви скоряєтесь громадському судові, тішить мене, Іллю. У вашому серці ще жевріє якесь почуття чести. Але хіба не краще було б, якби нам зовсім не доводилось скликати міських зборів?
ІЛЛЬ: Що ви маєте на думці?
БУРҐОМІСТЕР: Ви перед цим сказали, що вам не потрібна зброя. Може вона вам тепер усе ж таки потрібна? Мовчання.