БУРҐОМІСТЕР: Ми могли б тоді сказати дамі, що засудили вас, і отримали б і так гроші. Я не одну ніч провів без сну, поки наважився зробити вам таку пропозицію, повірте мені. Властиво це ваш обов’язок — відібрати собі життя, як людина з гонором узяти на себе консеквенції. Не думаєте? Вже хоч би з почуття солідарности, з любови до родинного міста. Ви бачите нашу гірку біду, злидні, голодних дітей.
ІЛЛЬ: Вам тепер ведеться зовсім не зле.
БУРҐОМІСТЕР: Іллю!
ІЛЛЬ: Бурґомістре! Я пройшов крізь пекло. Я бачив, як ви робите борги, відчував як із кожною ознакою добробуту до мене все ближче підкрадається смерть. Якби ви були не накинули мені того страху, того жорстокого жаху, все було б інакше, в нас могла б вийти не така розмова, я прийняв би зброю. З любови до вас. Та тепер я замкнувся, переміг свій ляк. Сам. Було важко, але все вже позаду. Вороття нема. Тепер ви мусите бути моїми суддями. Я скоряюсь вашій ухвалі, хоч би яка вона була. Для мене вона буде справедливістю; а чим буде для вас — не знаю. Дай Боже, щоб ви встояли перед вашим вироком. Ви можете мене вбити, я не нарікаю, не протестую, не боронюсь, але вашого вчинку не можу у вас відібрати.
БУРҐОМІСТЕР забирає рушницю.
БУРҐОМІСТЕР: Шкода. Ви втрачаєте нагоду очиститися, стати напівпорядною людиною. Але від вас цього й не можна вимагати.
ІЛЛЬ: Нате вогню, пане бурґомістре.
Запалює йому цигарку. Бурґомістер виходить.
Заходить ПАНІ ІЛЛЬ у хутрі, ДОНЬКА в червоній сукенці.
ІЛЛЬ: Чудово виглядаєш, Матільдо.
ПАНІ ІЛЛЬ: Каракуль.
ІЛЛЬ: Як дама.
ПАНІ ІЛЛЬ: Трохи задороге.
ІЛЛЬ: І в тебе гарна сукенка, Отіліє. Тільки екстравагантна, не думаєш?
ДОНЬКА: Де там, тату! Якби ти бачив мою вечірню сукню! Крамниця зникає. СИН над’їжджає автом.
ІЛЛЬ: Гарне авто. Ціле життя я намагався здобутись на невеликий маєток, на крихту вигоди, на таке авто, наприклад. А тепер, коли воно є, я хотів би знати, як людина в ньому почувається. Ти сядеш зі мною ззаду, Матільдо, а Отілія сяде поруч Карла.
Вони сідають до авта.
СИН: Я можу їхати сто двадцять на годину.
ІЛЛЬ: Не треба так швидко. Я хочу бачити околицю, містечко, де я жив майже сімдесят років. Чисті старі вулички, багато вже полагоджено. Сірий дим над коминами, герань перед вікнами, соняшники, троянди в садах біля брами Гете, дитячий сміх, всюди пари закоханих. На майдані Брамса зводять модерну будову.
СИН: Годель будує каварню.
ДОНЬКА: Ось лікар у своєму мерцедесі 300.
ІЛЛЬ: Долина, позаду горби, нині немов позолочені. Здоровенні тіні, в яких ми пірнаємо, а потім знову світло. Ті крани Ваґнерової фабрики і Бокманові комини — наче велети.
СИН: їх пускають у рух.
ІЛЛЬ: Що?
СИН (голосніше): їх пускають у рух.
Трубить.
ПАНІ ІЛЛЬ: Смішні машини.
СИН: Мессершмідти. Кожний челядник на виробництві мусить собі щось таке придбати.
ДОНЬКА: C’est terrible.
ПАНІ ІЛЛЬ: Отілія записалася на курси, підвищує своє знання французької й англійської.
ІЛЛЬ: Практично. Пансіон ”Місце-на-сонці”. Давно я не був за містом.
СИН: Його мають розбудовувати.
ІЛЛЬ: Кажи голосніше, така швидкість, що нічого не чути.
СИН (голосніше): Його мають розбудовувати. Звісно, це Штокер. Усіх минає своїм б’юком.
ДОНЬКА: Скоробагатько.
ІЛЛЬ: їдь тепер Пюккенрідською долиною. Повз трясовище, тополиною алеєю, довкола лісничого замку курфюрста Гассо. Хмари купчаться на небі, наче влітку.
Гарна країна, осяяна вечірнім світлом. Я сьогодні наче вперше бачу її.
ДОНЬКА: Настрій ніби в Адальберта. Штіфтера.
ІЛЛЬ: Ніби в кого?
ПАНІ ІЛЛЬ: Отілія вивчає також літературу.
ІЛЛЬ: Прекрасно.
СИН: Гофбауер у своєму фольксваґені. Повертається з Каффіґену.
ДОНЬКА: 3 поросятами.
ПАНІ ІЛЛЬ: Карл добре веде машину. Бач як елегантно бере закрут! Можна нітрохи не боятися.
СИН: Перша швидкість. Дорога йде вгору.
ІЛЛЬ: Я завжди засапувався, коли підіймався нею.
ПАНІ ІЛЛЬ: Я рада, що взяла хутро. Холоднішає.
ІЛЛЬ: Ти не тудою поїхав. Це дорога на Байзенбах. Вернися назад, потім ліворуч, у Конрадсвайлерський ліс.
Авто їде в глибину. Четверо ЧОЛОВІКІВ приходять з дерев’яною лавкою, тепер у фраках, і вдають дерева.
ПЕРШИЙ: Знову ми — ялиці, буки.
ДРУГИЙ: Сарни, дятли і зозулі.
ТРЕТІЙ: Романтична атмосфера.
ЧЕТВЕРТИЙ: Розпанахана гудками.
СИН трубить.
СИН: Знову сарна. Клята звірина, стоїть посеред дороги і хоч би тобі що.
ТРЕТІЙ утікає підстрибком.