щось важливіше. Вона хоче за свій мільярд справедливости, тільки справедливости. Вона хоче, щоб наша громада перетворилася в справедливу. Ця вимога нас вражає. Хіба ми не були справедливою громадою?
ПЕРШИЙ: Ніколи не були!
ДРУГИЙ: Ми потурали злочинові!
ТРЕТІЙ: Несправедливому присудові.
ЧЕТВЕРТИЙ: Кривоприсязі.
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Негідникові!
ІНШІ ГОЛОСИ: Щира правда!
УЧИТЕЛЬ: Громадяни Ґюллену! Це гірка дійсність: ми потурали несправедливості. Я цілком визнаю матеріяльну потугу, яку нам дає мільярд. Я зовсім не затуляю очей на те, що саме убогість породила стільки лиха й гіркоти, але все ж таки: йдеться не про гроші, (гучні оплески) йдеться не про добробут і безтурботне життя, не про розкіш, ідеться про те, чи ми хочемо здійснити справедливість, і не тільки її, але й усі ті ідеали, задля яких жили і за які боролися наші предки і задля яких загинули ті, що являють собою найбільшу вартість Західнього світу. (Гучні оплески). Воля стає під загрозою, коли ми забуваємо про любов до ближнього, не виконуємо заповіді боронити немічних, коли не шануємо подружжя, коли обдурюємо суд, а молоду матір штовхаємо в біду. (Обурені вигуки). В ім’я Господа Бога нам треба поважно, якнайповажніше ставитись до своїх ідеалів. (Гучні оплески). Багатство має тільки тоді сенс, коли з нього постає багатство на ласку: але тільки той буде уласкавлений, хто голодний на ласку. Чи ви відчуваєте той голод, ґюлленці, той голод духу, а не тільки звичайний голод тіла? Це питання я вам ставлю як ректор гімназії. Тільки як ви не здатні стерпіти зло, тільки як ви просто більше не годні жити в світі несправедливости, можете прийняти мільярд пані Цаханасян і виконати умову, пов’язану з цим фондом. Прошу, ґюлленці, мати це на увазі.
Бурхливі оплески.
РАДІОРЕПОРТЕР: Ви чуєте оплески, пані і панове. Я зворушений. Промова ректора довела моральну велич, яку ми нині, на жаль, не так часто надибаємо. Відважно вказано на всякі хиби, на несправедливість, що трапляється в кожній громаді, всюди, де живуть люди.
БУРҐОМІСТЕР: Альфреде Іллю...
РАДІОРЕПОРТЕР: Знову бере слово бурґомістер.
БУРҐОМІСТЕР: Альфреде Іллю, я мушу поставити вам кілька питань.
ПОЛІЦАЙ штовхає ІЛЛЯ. Той підводиться, РАДІОРЕПОРТЕР підходить до нього з мікрофоном.
РАДІОРЕПОРТЕР: А ось голос чоловіка, на пропозицію якого створено фонд Цаханасян, голос Альфреда Ілля, давкого, ще з молодих років приятеля шановної добродійки. Альфред Ілль, бадьорий чоловік приблизно сімдесяти років, правдивий ґюлленець давнього гарту. Звичайно, зворушений, сповнений вдячности і тихого вдоволення.
БУРҐОМІСТЕР: Нам через вас запропоновано фонд, Альфреде Іллю. Чи ви свідомі цього?
ІЛЛЬ щось тихо каже.
РАДІОРЕПОРТЕР: Говоріть голосніше, дорогий дідуню, щоб наші слухачки і слухачі також щось зрозуміли.
ІЛЛЬ: Так.
БУРҐОМІСТЕР: Чи ви будете поважати нашу ухвалу в справі прийняття чи відхилення фонду Клер Цаханасян?
ІЛЛЬ: Я поважатиму її.
БУРҐОМІСТЕР: Чи хто хоче поставити Альфредові Іллеві якесь питання?
Мовчання.
БУРҐОМІСТЕР: Чи хто бажає зробити яке зауваження щодо фонду пані Цаханасян?
Мовчання.
БУРҐОМІСТЕР: Ви, панотче?
Мовчання.
БУРҐОМІСТЕР: Ви, міський лікарю?
Мовчання.
БУРҐОМІСТЕР: Ви, вахмістре?
Мовчання.
БУРҐОМІСТЕР: Ви, політична опозиціє?
Мовчання.
БУРҐОМІСТЕР: Я починаю голосування.
Тиша. Тільки шуркіт кінокамер і спалахи магнієвих лямп.
БУРҐОМІСТЕР: Хто з чистим серцем хоче доконати справедливости, хай піднесе руку.
Всі, крім ІЛЛЯ, підносять руки.
РАДІОРЕПОРТЕР: Зосереджена тиша в театральній залі. Суцільне море піднесених рук, наче могутня присяга змагатися за кращий, справедливіший світ. Тільки старий чоловік сидить непорушно, опанований радістю. Його мета досягнена, фонд створено, завдяки його щедрій приятельці з юнацьких років.
БУРҐОМІСТЕР: Фонд Клер Цаханасян прийнято. Одногосно. Не задля грошей,
ГРОМАДА: Не задля грошей.
БУРҐОМІСТЕР: А задля справедливости.
ГРОМАДА: А задля справедливости.
БУРҐОМІСТЕР: І через муки сумління.
ГРОМАДА: І через муки сумління.
БУРҐОМІСТЕР: Бо ми не можемо жити й дивитися, як між нами гніздиться злочинство.
ГРОМАДА: Бо ми не можемо жити й дивитися, як між нами гніздиться злочинство.