ГАЗЕТЯР I: Що тут діється?
Людський клубок розсипається. Чоловіки мовчки збираються в глибині. Залишається тільки ЛІКАР, що стоїть навколішки перед трупом. На труп накинуто картатий обрус, такий як звичайно буває в заїздах. Лікар підводиться, відкладає стетоскоп.
ЛІКАР: Параліч серця.
БУРҐОМІСТЕР: Смерть з радости.
ГАЗЕТЯР I: Смерть з радости.
ГАЗЕТЯР II: Життя пише найкращі історії.
ГАЗЕТЯР I: До праці.
ГАЗЕТЯРІ поспішають праворуч у глибину сцени. Зліва надходить КЛЕР ЦАХАНАСЯН, за нею МАЖОРДОМ. Вона бачить мертвого, зупиняється, тоді поволі виходить на середину сцени, обертається до публіки.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Принесіть його сюди.
РОБІ й ТОБІ приходять з носилками, кладуть на них ІЛЛЯ і підносять до ніг КЛЕР ЦАХАНАСЯН.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН (непорушно): Відслони його, Бобі. МАЖОРДОМ відкриває ІЛЛЕВЕ обличчя. Вона довго не зводить з нього очей.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Він знову такий, яким був колись давно, чорний леопард. Закрий його.
МАЖОРДОМ знов прикриває обличчя мертвого.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Покладіть його в домовину.
РОБІ й ТОБІ виносять небіжчика ліворуч.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Проведи мене до кімнати, Бобі. Накажи пакувати валізи. Ми їдемо до Капрі.
МАЖОРДОМ підставляє їй плече, вона поволі рушає ліворуч. Зупиняється.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бурґомістре.
Ззаду, з лав мовчазних чоловіків, повільно виходить наперед БУРҐОМІСТЕР.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Чек.
Вона віддає йому папірець і виходить з МАЖОРДОМОМ.
Якщо в чимраз кращому вбранні тонко, ненастирливо, одначе все помітніше виявлявся ріст добробуту, якщо все, що видно було на сцені, ставало чимраз принадніше, змінювалось, свідчило про піднесення на соціяльній драбині, наче б хто розбагатівшись непомітно переселився з бідного кварталу в модерне, добре устатковане місто, то це піднесення знаходить тепер свою апотеозу в кінцевій картині. Сірий колись світ перетворився в щось блискуче, технічно довершене, в багатство; все коронується в світовий ”happy end”. Прапори, гірлянди, плякати, неонове світло оточують відновлену станцію; на цьому тлі ґюлленці, жінки й чоловіки у вечірніх сукнях і фраках, творять два хори, подібні до хорів грецьких трагедій, не випадково, а так як вимагає місце дій, наче віднесений далеко в море корабель, що зазнав аварії, дає останні сигнали.
ХОР I: Лиха на світі без ліку:
Страшні землетруси
Вогнисті вулкани, морські вали,
Війни, танків шугання
У житі,
Сліпучі гриби атомових бомб.
ХОР II: Та немає на світі лиха
Над бідність.
Бідність не знає ніяких пригод,
В безнадію засотує людство,
Нанизує
День нудний до нудного дня.
ЖІНКИ: Тяжко бачити матерям
Скін найкоханіших.
ЧОЛОВІКИ: А чоловік
Чвари замислює, Зраду плекає.
ПЕРШИЙ: Він ходить у стоптаних черевиках.
ТРЕТІЙ: Він курить дешевий смердючий тютюн.
ХОР I: Бо всі ті місця,
Де він хліб заробляє,
Давно спорожніли.
ХОР II: І потяг швидкий поминає той закуток.
ВСІ: Добре нам,
ПАНІ ІЛЛЬ: Кому доля ласкава
ВСІ: Все це змінила.
ЖІНКИ: Одяг зручний облягає тепер нам тіло струнке.
СИН: Спортивну машину провадить юнак.
ЧОЛОВІКИ: А купець лімузину.
ДОНЬКА: Дівча біжить за м’ячем по червоному полі.
ЛІКАР: У новій, зеленій кахльованій залі
Оперує лікар веселий.
ВСІ: Пахне вечеря
В домівках. Люди вдоволені. Взуті.
Кожний попахкує краще зілля.
ВЧИТЕЛЬ: Радо навчаються всі до науки охочі.
ДРУГИЙ: Скарби накопичують пильні
Меткі фабриканти.
ВСІ: Рембрандт на Рубенсі.
МАЛЯР: Щедро годує мистецтво
Мистця.
ПАРОХ: Великдень, Різдво, чи свята
Зелені,
Вірних повна — повнісенька церква.
ВСІ: Потяг швидкий,
Величний гінець,
Що по рейках залізних
Єднає містечко з містечком, Знов зупиняється в нас.
Зліва надходить КОНДУКТОР.
КОНДУКТОР: Ґюллен!
НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Швидкий потяг Ґюллен—Рим, прошу сідати. Сальонові вагони спереду.
З глибини між двома хорами з’являється КЛЕР ЦАХАНАСЯН у своїй носильниці, в супроводі почту непорушна, наче стародавній кам’яний ідол.