Президент. О, Докторе С.! (Вона проходить повз нього.) А я вам щойно дзвонив!
Доктор С. (не обертаючись). Мені не дзвонять, месьє.
Президент. Але я вимагаю…
Доктор С. (безапеляційно). Ви нічого не можете вимагати! Я поспілкуюся з вами тоді, коли прийде ваш час!
Президент ошелешено замовкає. Доктор С. виходить.
Пожильці тішаться, що Президента поставили на місце.
Маг тихо, по-змовницьки звертається до Жульєна.
Маг. Поговоріть із Президентом. Він обґрунтує будь-що, знайшовши переконливі аргументи, — словом, повний кретин.
Жульєн. Гей, Президенте, ходіть до нас! (Президент, прагнучи зберегти авторитет, змушений підсісти до решти.) Можливо, ви зможете нам допомогти. Ми намагаємося знайти відповідь на запитання: що відбувається після смерті?
Жульєн і Маг явно зловтішаються, кепкуючи із Президента.
Президент. Вас що, не вчили в школі основам віри? Все з голови повилітало?
Жульєн. Атож, геть усе!
Президент. Ви потрапите на небо — і там, нагорі, вас судитимуть за вашими вчинками. Це кожній дитині відомо. Принаймні моїм онукам точно!
Жульєн. І вам зовсім не страшно?
Президент. Я до цього готовий!
Жульєн. У вас що, чисте сумління?
Президент. Певна річ!
Маг. Але ж оті ваші дрібні оборудки… Га, президенте Дельбек? Ви не боїтеся, що під час Суду…?
Президент. А це ще треба довести, пане!
Маг. Слухайте, де б не містився той ваш банк — у Швейцарії чи в Люксембургу, — я не думаю, що нагорі це матиме значення. Що скажете, га? Сорок років незаконних оборудок та підроблених рахунків?
Президент. Пхе, дрібничка!
Жульєн (іронічно). Бачу, ви собі вже пробачили.
Маг (також з іронією). Еге ж, пробачив.
Президент (вказуючи на небо). Він мені точно пробачить.
Маг. Неймовірно! Довгий час я вважав, що люди, звиклі до сповідей, виховують у собі сумління; натомість бачу, що для більшості сповідь — достоту блювання: звільняєш себе і дієш так само й далі.
Гучно дзеленчить дзвоник. Усі, крім Жульєна, схоплюються.
Жульєн. Що таке?
Доктор С. заходить, перетинає кімнату і помічає, що на невидимому табло миготить червона лампочка.
Маг. Один із нас має піти.
Жульєн. Куди? Нагору чи вниз?
Маг. Про це стає відомо лише останньої миті. У ліфті.
Доктор С. обертається до пожильців.
Доктор С. Залиште мене саму, будь ласка.
Усі полегшено зітхають. А дзвоник дзеленчить гучніше, нав’язливо і тривожно.
Останньої миті Доктор С. біля входу до коридору Ж затримує Марі.
Доктор С. Мадам Мартен, а ви можете залишитись.
Інші здивовано дивляться на Доктора С. Заходять убрані в біле помічники і мовчки повідомляють решті пожильців, що не варто баритися.
Доктор С. підходить до Марі, яка, хоч і тремтить трохи, все ж усміхається.
Марі. Моя черга, так?
Доктор С. Авжеж.
Марі. Сподіваюсь, ця новина — добра?
Доктор С. Я не маю права вам це казати.
Марі (тремтячи). Відсутність новин — уже добра новина.
Доктор С. Дозвольте провести вас до ліфта.
Вона бере Марі під руку і допомагає зайти до кабіни.
Марі. Звісно, в мене хворе серце, тож допомога мені не завадить. (Після паузи.) Хіба не дивно, що в мене таке втомлене серце? Це ж єдиний орган, яким я ніколи не користувалася!
Доктор С. Тоді вам немає чого боятися.
Марі. У моєму випадку, певно, краще казати не «втомлене», а «заіржавіле».
Доктор С. З Богом, мадам Мартен.
Марі. З Богом, Докторе! Хай вам тут добре ведеться.
Дверцята ліфта зачиняються. Пожильці визирають, аби побачити, що ж чекає на Марі.
За кілька секунд спалахує стрілка вгору. Ліфт піднімається… Дзвоник стихає.
Деякий час панує гнітюча тиша. На сцену по черзі виходять Маг, Президент і Жульєн — вони не відводять очей від ліфта.