Айнштайн. Звичайно. Уважно слухаю.
Волоцюга. Якийсь бельгієць дякує вам за підтримку Руху відмовників. Це що, такі ліваки? Чи соціалісти?
Айнштайн насуплюється.
Айнштайн. Звідки ви це взяли?
Волоцюга (збентежений, усе ж наполягає). Ці відмовники стверджують, буцімто війни влаштовано капіталістами для знесилення робітничого класу шляхом убивства наймолодших і найважливіших його членів. А от мені казали, що пацифізм вигадали червоні!
Айнштайн. Казали? Хто казав? Хто вам таке бовкнув?
Волоцюга. Вже не пригадую, хто саме…
Айнштайн. Раджу пригадати, і — будь ласка, більше не спілкуйтеся з цією особою!
Айнштайн суворо дивиться на волоцюгу.
Мить ніякового мовчання.
Присоромлений волоцюга повертається до листа.
Волоцюга. Цей бельгієць просить вас допомогти юним відмовникам.
Айнштайн. Ні.
Волоцюга. Як?! Чому?!
Айнштайн. Ще не так давно можна було сподіватися, що спротив окремих особистостей переможе мілітаризм у Європі. Тепер, коли я бачу, як Німеччина готується до війни, мені не смішно: свобода у небезпеці. А Бельгія — занадто мала…
Волоцюга. Еге ж, якась скеля…
Айнштайн. Та ні, то Монако. Бельгійське королівство не має природних кордонів, тож Німеччина неодмінно нападе! Скажу прямо: якби я був громадянином Бельгії, то не ухилявся б від військової служби. Згодився б відразу ж.
Волоцюга. І це кажете ви?! Неймовірно!
Айнштайн. Чому ж? Адже ви не пацифіст.
Волоцюга. Аби зрозуміти, що ви йдете супроти власних принципів, не треба бути пацифістом.
Айнштайн. Ви помиляєтесь. Я просто відкладаю принципи вбік, ставлю їх на поличку в очікуванні нагоди, коли зможу скористатися ними, коли відмова від військової служби знову стане дієвим способом боротьби за прогрес людства. Я не збираюсь обстоювати пацифізм усупереч здоровому глузду!
Волоцюга. Еге ж, поличка із принципами — дуже практично!
Айнштайн. Не «практично», а «прагматично».
Волоцюга. І багато принципів на вашій поличці?
Айнштайн. Та не бракує: переважно там принципи наукові. З усіх галузей науки, і сенс кожного з принципів залежить від його наслідків. Досвід повинен перевірити кожен із них на справедливість. У цьому випадку мої принципи мають наслідок, змиритися з яким я не можу: перемогу нацистів. Тож я відмовляюся від таких принципів.
Волоцюга. О, то ви підлаштовуєтесь! Протягом років удаєте шляхетність, аж раптом отак, без попередження спускаєте штанці?
Айнштайн. Якщо нині бельгійці, французи, голландці, поляки й угорці стануть рішучим опором проти війни, відмовившись від зброї, військової служби та мобілізації, то тим самим лише сприятимуть німцям! Часом наш радикалізм працює на сильнішого супротивника.
Волоцюга. То й що? Теж мені, відкриття! Завжди були народи озброєніші, наполегливіші, підступніші від інших. Саме тому кожен народ — навіть наймиролюбніший — намагається звести сяку-таку захисну систему. Ви що, раніше про це не думали? Тому й стали пацифістом?
Айнштайн. Нинішня Німеччина поводиться не так, як решта країн. Хвора на націонал-соціалізм, вона заявляє про бажання знищити демократію, встановлює владу однієї партії, полює на євреїв, завдає шкоди елементарним людським правам. Готуючись до війни з Німеччиною, слід розуміти: йдеться про захист самого поняття цивілізації! Все людство у небезпеці.
(За мить Айнштайн завершує свою думку.)
Айнштайн. Тіштеся: я пристаю на вашу позицію.
Волоцюга. О ні, мої думки мене так засмучують, що навряд чи я втішуся вашою з ними згодою. У своїй перемозі я бачу вашу поразку…
Вони обмінюються усмішками. На кілька секунд між ними виникає глибока приязнь.
Айнштайн. Мушу вертати додому.
Волоцюга. Ви овдовіли[5], але додому не квапитесь — як і тоді, коли ще мали супутницю…
Айнштайн. Бідолашна Ельза…
Волоцюга. У вас були після неї жінки?