Раптом він скрикує.
Волоцюга. Дідько, він перевернувся! (Страшенно переляканий.) Ви вмієте плавати? (За мить, не дочекавшись відповіді.) Гей… пане Айнштайне! Ви вмієте плавати? Гей!
Застигає з виразом горя на обличчі.
Волоцюга. О ні — це, певно, поганий сон: він не рухається, він не відповідає… (Голосно вдалину.) Гей, ви поранені? Забилися? Егей!.. (До себе.) Джмелів слухає…
Наважується плисти на допомогу. Кладе торбину й виходить.
Голос Волоцюги (за сценою). Агов, та приходьте ж до тями! Пане Айнштайне, ви чуєте? Ви у воді. Якщо не дотягнемо до берега, годуватимете собою рибу. Пане Айнштайне, будь ласка… Трясця, я не дістаю до дна! Я ж… чорт!.. Допоможіть! Допоможіть! Сюди!
Чути плюскіт. Раптом усе стихає.
З’являється Айнштайн, він тягне Волоцюгу. Вигляд у того значно гірший, ніж у Айнштайна.
Опустившись на пісок, Волоцюга відкашлюється, відпльовується і приходить до тями.
Аж роздуваючись від гордощів, він озирається на Айнштайна.
Волоцюга. Я врятував вам життя!
Айнштайн усміхається, не заперечуючи. Думки його десь далеко.
Волоцюга. Що трапилося?
Айнштайн. Та нічого…
Волоцюга. Як це — нічого?! По-перше, ви ледве тримали кермо — мов курка у кабріолеті, їй-Богу! По-друге, вилетіли за борт, не давалися знати…
Айнштайн. Невже?
Волоцюга. Ви забилися? Змерзли?
Айнштайн. Не знаю. Певно, і забився, і змерз.
Волоцюга. І мовчите, не слухаєте мене! Ви що, не чуєте, гей?!
Айнштайн. Я міркую…
Волоцюга (помічає, що Айнштайн дуже стурбований). Що, негаразди в науці?
Айнштайн. О, якби ж то!.. (Раптом стривожено обмацує себе.) Мій лист! Тільки не це…
Айнштайн (обстеживши кишені, виймає з куртки листа). Це ж треба… він сухий…
Волоцюга. Гадаю, це знак.
Айнштайн. Даруйте?
Волоцюга. Це означає, що його таки варто відправити адресату…
Айнштайн (явно збентежений, кидає лист на пісок). Я у знаки не вірю. Якби ви знали, чого мені коштував оцей лист!.. Я ніколи не почувався настільки розшарпаним!
Волоцюга. Розшарпаним?
Айнштайн. Замордованим.
Він дивиться на Волоцюгу, ніби зважуючи, чи варто продовжувати, потім різко підводиться.
Айнштайн. Не слід вам тут мерзнути… матимете клопоту з гіпертонією! У мене в авто є плед. Я миттю!
Виходить.
Волоцюга. А як же лист?
Айнштайн (за сценою). Пригляньте за ним. Лист навряд чи втече, проте якщо з’явиться хто чужий — вдягайте ваші штучні ікла та гавкайте щосили!
Наляканий важливістю покладеного на нього завдання, Волоцюга підсовується до листа — поволі, немов до живої істоти — і нахиляється, щоби прочитати адресу.
Волоцюга. Ой леле! Лист президентові Рузвельту! Певно, там повно лайки.
Він похмурніє, почувши чиїсь кроки. Побачивши О’Ніла, намагається сховати конверт.
Набурмосений агент підходить до Волоцюги.
О’Ніл. Пильнуйте! Учора в Айнштайна були підозрілі гості. Він кілька годин радився з науковцями з-за кордону.
Волоцюга. Він якийсь сам не свій. Щойно мало не втопився.
О’Ніл. Спроба самогубства? Навряд.
Волоцюга. Бачили б ви, як він кермував яхтою прямісінько на трамплін, а потім шугнув у воду й не рухався! Ви змінили би свою думку.
О’Ніл. Ні, це не в його дусі.
Волоцюга. А ви бачили, як я його врятував?
О’Ніл (колючим тоном). Та невже? Ви ледь не пішли на дно. Це він підібрав вас і дотягнув на спині до берега.
Волоцюга знизує плечима, відкидаючи цю версію.
О’Ніл. Що він вам сказав?
Волоцюга. Казав, що склав щойно листа, який коштував йому сил.
О’Ніл. Дістати б цього листа!
Волоцюга. Еге ж…
О’Ніл. Кому його адресовано?
Волоцюга. Цього він не сказав.
О’Ніл. Ось він повертається — я зникаю. Спробуйте дізнатися, що в тому листі.