- Того Бондар вискочив вiд вас як опечений, - посмiхнувся полковник. - Мало з нiг мене не збив.
Голова сiльради засмiявся:
- Я цьому "правдолюбцю" нагадав i про другий апарат, що в них знайшли, i про те, що вiн iз матiр'ю не тiльки Виселки споював, а й до поїздiв на станцiю Лiщинiвку возив свою отруту. Матiр посадили, а йому обiйшлося, бо вона усе взяла на себе...
- Є, виходить, лютi вороги у командира вашої добровiльної дружини, - пiдсумував Коваль. - А що ж дiльничний iнспектор?
- Є такий лейтенант. Але в нього територiя - Люксембург плюс Лiхтенштейн та ще й князiвство Монако на додаток - за день не об'їдеш, за Виселки вiн бiльш-менш спокiйний, дружина у нас мiцна... Ну, а у командира її, звичайно, вороги є. Але друзiв бiльше, тi, що йому допомагають... Василю Кириловичу, розумiємо, нелегко, адже громадську дiяльнiсть сполучає з основною роботою... I коли вiн тiльки встигає, передовий механiзатор, з вимпелом не розлучається. За ним люди йдуть, депутатом сiльради обрали... Нiчого, наведемо повний порядок. Найважче з отими, що на схилах понад Ворсклою одрубно живуть. Наче по фортецях.
- Такi, як Ковтун? - спитав полковник.
- Ви уже i нашого "iталiянця" знаєте? - здивувався Полiщук.
- Дещо чув... А, до речi, як у вас з кормами?
- Колгосп бiльш-менш забезпечений.
- А набiги людей на лани?
- Бувають, - зiтхнув голова сiльради. - Недопрацювали в цьому питаннi, - погодився вiн. - Постанова вийшла про передачу колгоспникам на вiдгодiвлю молодняка i водночас про забезпечення кормами, зокрема комбiнованими... Але як колгосп може забезпечити? Йому самому ледве вистачить до наступної весни... Отак вийшло, що одну частину постанови виконали, а другу випустили з уваги. Ножицi!
- Крадуть i з кормоцеху, i з поля, - зауважив Коваль.
- Тягнуть, тягнуть, Дмитре Iвановичу, - сумно погодився Полiщук. - З одного боку - злочин, а якщо вдуматися... Звичайно, i наш прорахунок колгоспу та й сiльради. Виховуємо погано, бiльше на адмiнiстративнi заходи покладаємося. Та й що проти правди скажеш? Я до людей звертаюсь, пояснюю труднощi, об'єктивнi обставини: "Дуже сухе лiто, комбiкормiв мало дали". А менi у вiдповiдь: "Федоре Опанасовичу, а якби ви самi вiдгодовували б? Голодною тримали б худобу?" - "Не брався б за вiдгодiвлю... У всякому разi, з колгоспу не тяг би". - "Та вам би i так дали!.. I ми не бралися б, якби знали. Але ви ж, Федоре Опанасовичу, постанову читали, щоб брали молодняк? I самi теж агiтували. От i виходить, хоч круть-верть, хоч верть-круть!.." Ну, що ти на це скажеш, - розвiв руками Полiщук. I в район зверталися, а нам у вiдповiдь: "У вас не гiрше з кормами, як у цiлому по району". Стали своїх заходiв вживати. Незасiянi клаптi землi по горбах, схилах Ворскли, обочини шляхiв дозволили людям викошувати, пустили пiд випаси. Це з одного боку. Шукаємо якихось резервiв, - говорив далi голова сiльради, - i з крадiжками боремося. А з другого боку, не забезпечувати постанову - теж злочин... Статтi тiльки такої у кодексi немає... До речi, - промовив потiшений знайомством з полковником Ковалем Полiщук, - я теж юрист, Дмитре Iвановичу, колишнiй... - зiтхнув вiн. - Було дiло.
Вiн помовчав, мiркуючи про щось своє, про давнi подiї в його життi, можливо, про те, чи варто ворушити минуле, але, мабуть, Дмитро Iванович здався йому людиною, яка зрозумiє його, i, поглядаючи на Коваля, який терпляче чекав, повторив: