- Та нi, - засмiявся полковник. - З професiйними секретами у мене покiнчено, - розвiв руками.
- Але розумiєш, бiлий халат...
- Чого ти менi весь час "халат" та й "халат"! Скинь його зрештою пiд три чорти! - розсердився Коваль. - Ти не на прийомi, i я не хворий.
- Ну, що ж, - зiтхнув Третяк, знiмаючи з голови бiлу шапочку, яка вiдкрила голу, як колiно, голову, i стягуючи халат. - Головне, щоб чоловiк її не знав. Але все ж таки навiщо тобi це?.. Хвороба у неї невилiковна.
- Рак? Пухлина?
- Та нi, - поморщився Третяк. - Хоч i так можна сказати. Пухлина у серцi. Так що даремно ти клопочешся.
Коваль втупився очима у лiкаря, чекаючи пояснень.
- Любов! - зрештою видихнув з себе Третяк. - "Амор", як казали древнi... Цю хворобу лiкує тiльки час, i то не завжди... Я з цiєю Лiдiєю Антонiвною i гiпноз пробував... Очевидно, не допомогло.
- Чекай, чекай! - Дмитро Iванович був ошелешений. - Яка ще любов?! - Вiн розгублено замовк i лише через декiлька секунд спромiгся спитати. - Хiба ж це хвороба?
- Будь-якi почуття, доведенi до краю, не маючи виходу, переростають у хворобу. Це коли вони недозволенi, стримуванi силою волi...
Новина нiяк не вкладалася в головi Коваля. Лiдiя Антонiвна! Звичайна жiнка, нiби зовсiм не романтична, дбайлива дружина i мати, заклопотана на роботi i вдома! З чоловiком живе дружно, мирно... "Недозволене кохання?!" За ким же вона так сохне?!. I невже на свiтi ще збереглися такi романтичнi душi, як у давнiх легендах та пiснях! А може, це якесь чорне, нелюдське захоплення?
Професор немов прочитав думки Дмитра Iвановича:
- Справдi рiдкiсний випадок. Подробиць i я не знаю, зокрема хто "об'єкт". Не сказала. Не вiдкрилася. Хоч просила, молила допомогти звiльнитися вiд почуття, що мучило її. Я провiв кiлька сеансiв. Але безрезультатно. Мiй вплив наштовхнувся на її пiдсвiдомий внутрiшнiй опiр. Вона, так би мовити, "не роззброїлася" передi мною, не змогла назвати свою пасiю, тобто об'єкт пристрастi, i я був безсилий. Пояснював їй, що, коли не знатиму, хто викликав таку бурю в її душi, не зможу вилiкувати. Проте не сказала. Не вiдкрилася. З тим i пiшла.
- Отже, твiй гiпноз не порятунок?
- Зрештою, це перший такий випадок у моїй практицi. Але, май на увазi, справа не в менi, не в моєму талантi чи безталаннi. Гiпноз не в змозi вилiкувати людину нi вiд любовi, нi вiд ненавистi, якщо цi почуття глибокi, породженi сумою iнших почуттiв, таких, як повага, радiсть вiд другої людини, або навпаки - неповага, страх, обурення i не в останню чергу статевий потяг або статева вiдраза. Ми не можемо, Дмитре, - говорив далi лiкар, - за допомогою гiпнозу зламати в психiцi такий стереотип, не можемо замiсть поваги навiяти неповагу у нашого, назвемо так, "умовно хворого" до iншої людини, замiсть радостi вiд коханої людини примусити вiдчувати бiль, позбавити людину її найсильнiших, глибинних пристрастей. Адже всi цi почуття некерованi - це саме єство закоханого чи закоханої. Та й навiщо це робити? розвiв руками Третяк. - Яке право має стороння людина, у даному випадку лiкар, втручатися у найiнтимнiшi почуття "хворого", навiть коли цей "хворий" звертається з проханням врятувати вiд тяжкої йому пристрастi? Ми, Дмитре, можемо тiльки допомогти людинi мобiлiзувати свої внутрiшнi сили, коли вона щиро цього бажає. За допомогою навiювання, бесiд, аутотренiнгу прагнемо викликати у людини вiру в себе, в свої сили, привести її у такий стан, коли вона зможе сама контролювати свої дiї i вистояти проти хворобливого потягу. Це, правда, не у кожному випадку вдається. Зрештою, повторюю, кохання є почуттям, яке породжують глибиннi порухи душi, i якщо воно сплетено з природних, властивих тiй чи iншiй людинi особливостей психiки, характеру, яке право ми маємо насильницьким способом нищити його?! Я тебе питаю!
- Навiть рятуючи людину вiд самогубства? Адже i таке буває при знехтуваному коханнi.
Третяк помовчав.
- Для цього iснують телефони довiр'я, - сказав пiсля паузи, Що ж конкретно щодо Пiдпригорщукової, то я її пригадую: середнього зросту, худорлява жiночка. Спочатку трималася соромливо (воно й зрозумiло), навiть плакала, але потiм виявила характер твердий, запальний... Про таких древнi говорили: "Каве аментен!" Ти, певно, не дуже з латинською, - посмiхнувся професор, - це значить: "Стережись закоханої!" Я хотiв довiдатись, вiд кого її застерегти або, навпаки, кого вiд неї, та вона не призналася.
Коваль кивнув:
- Справдi, я не дуже iз стародавньою латинською, я весь у часi теперiшньому, але, гадаю, древнiх можна розумiти й iнакше. Стережись не тiєї, котру ти кохаєш, а тiєї, яка в тебе закохана, тебе покохала, тобто "Стережись закоханої!" Древнi римляни були люди мудрi...
Третяк засмiявся.
- Ну, можна й так.