Звідтоді я часто стрічався з Джонсоном, надто на зборах Літературного клубу, що його дохтор зафундував через рік, успілку з паном Бурком, парламентським оратором, паном Боклерком, джентльменом направду доброго ґусту, паном Ленґтоном, побожним мужем, а до того ще й капітаном поліції, паном Дж. Рейнолдсом, знаним штукарем, паном Ґолдсмітом, віршописцем, паном Наджентом, тестем пана Бурка, паном Джоном Гокінзом, паном Антонієм Шарм’є і зі мною. Ми звично збиралися на сьому годину, увечір, раз на тиждень, у Голові Турка, на Джерард-стріт, Сохо, аж поки ту корчму не продали і не зробили з неї приватний дім; опісля чого ми без проблем переносили наші збори в У Принца на Саквіль-стріт, в У Ле Тельє на Дувр-стріт, а також в У Парслоу і в Солом’яному будинку на Сент-Джеймс стріт. На сих стрічах ми дбайливо берегли наші супокій і взаємоповагу, а се вигідно відтіняє нас від певних розколів і сварок, які я нині спостерігаю в літературі і аматорській Асоціяції преси. Сей супокій був тим важніший, що серед нас були панове вельми розбіжних позицій. Дохтор Джонсон і я, як і багато других, були запеклими торі[10]; а от пан Бурк був віґом[11], противником Америцької війни, багато його промов на сю тему виходили немалим накладом. Найдальшим нам по духу був один із фундаторів, пан Джон Гокінз, котрий звідтоді написав багато не найліпших представлень нашої спілки. Пан Джон, ексцентричний хлопець, раз відмовив платити за вечерю, бо дома він не звик було вечеряти. Пізніше він зобидив пана Бурка настільки неґречно, що ми всі як один виказали йому несхвалення; опісля він більш не приходив на збори. Проте він ніколи не гнівався з дохтором і правив тому за духівничого; хоч пан Босвел та й інші мали ґрунт не вірити його щирості. Інші та пізніші члени клубу були пан Девід Ґаррік, актор і старий друг дохтора Джонсона, панове Томас і Джозеф Вортони, дохтор Адам Сміт, дохтор Персі, автор «Реліквій», пан Едвард Ґіббон, гісторик, доктор Барні, музикант, пан Мелоун, критик, і пан Босвел. Пана Ґарріка допустили зі складностями; дохтор, без огляду на їх велику дружбу, завше вкрай не любив сцену і все, що з нею пов’язано. Джонсон, направду, мав вийняткову звичку вступатись за Дейві, коли решта була настроєна супротивно, і сваритися з ним, коли решта була за нього. Не маю сумніву, що він щиро любив пана Ґарріка, бо він ні разу не посилався на нього, як посилався на Фута, а він був похмурий один, хай який ґеній комедії. Пана Ґіббона мало хто любив через його паскудний манір поводитися, який зобижав навіть тих, кому любилися його гісторичні труди. Пан Ґолдсміт, маленький чоловічок, вельми заклопотаний своїм платтям і, навпаки, стрункістю бесіди, був мій персональний фаворит; я й сам не був вельми вдатний до полеміки. Він сильно заздрив дохторові Джонсону, хоч, однак, любив його і поважав. Пригадую, що раз чужоземець, німець, я так гадаю, був у нашій кумпанії; тоді говорив Ґолдсміт, але німець бачив, що і дохтор готується дещо мовити. Безтямно дивлячися на Ґолдсміта, як на яку перепону побіч великого мужа, чужинець різко обірвав його, підкріпивши таку неґречність криком: «Чшшшш, токтор Шонсон путе хофорити!»
У сій блискучій кумпанії мене шанували радше за мої літа, ніж за ум чи знання; і в сім я не був рівнею решті. Моя дружба з пошанованим паном Вольтером завше дратувала дохтора, а він був вельми старомодний, і якось раз мовив французкому філософу: «Vir est acerrimi Ingenii et paucarum Literarum»[12].
Пан Босвел, маленький пересмішник, которого я допіру вже знав якийсь час, не раз збиткувався з моїх недоладних манер, старомодних перуки і одежі.
10
Торі (від ірландського tóraidhe — розбійник) — політична партія у Великобританії, що виражала інтереси крупної аристократії і вищого духовенства. В середині XIX століття була перетворена на Консервативну партію Великобританії (прим. редактора).
11
Віґи — політична партія у Великобританії, попередниця ліберальної партії (прим. редактора).