Я здригнувся від його простоти, а ще від того, що вловив у його мові відголоски минувшини. А він продовжував:
— Та Вам належить знати, пане: те, що сквайр почув від дикунів, було лиш малою часткою знання, яке йому відкрилося. Він не просто так бував у Оксфорді, не марно провадив бесіди зі старим алхіміком і астрологом у Парижі. Він був, направду, обізнаний з тим, що цілий світ — то є лише дим наших умів, і простолюду це невтямки, лише мудрим дано затягуватись і поринати в ці клуби, ніби в дим першокласної Вірджинії[163]. Що ми хочемо, можемо сотворити для себе, можемо й знищити те, що нам непотрібне. Не скажу, що се по суті цілковита правда, але сього досить для невеличкої вистави, яку час від часу можна розіграти. Ви, я так собі гадаю, зацікавились би куди кращим виглядом минулих літ, ніж здатна Вам подарувати Ваша уява, а тому прошу Вас відкинути будь-який страх перед тим, що я хочу Вам показати. Підійдіть до вікна і не кажіть ні слова.
Господар узяв мене за руку, щоб підвести до одного із двох вікон у довшій стіні цієї сповненої гидкого запаху кімнати, і від першого ж дотику його долоні, уже без рукавички, я похолов. Його пальці, сухі і жорсткі, були холодні як лід; мені коштувало зусиль не відсахнутися. Але тут я знову подумав про порожнечу і жах дійсності і сміливо приготувався слідувати за ним, хай би куди він мене вів. Підійшовши до вікна, чоловік розсунув жовті шовкові штори і скерував мій погляд у пітьму назовні. Якусь мить я не бачив нічого, крім мерехтіння міріадів вогників ген удалині. Тоді, ніби у відповідь на непомітний порух руки господаря, краєвид осяяла сліпуча зірниця, і я побачив море розкішної зелені — свіжої і чистої, а не море дахів, на яке очікував мій розум. Праворуч підступно поблискував водами Гудзон, а далеко попереду я бачив нездорове мерехтіння розлогого солончака, осяяного неспокійними світлячками. Спалах згас, і на вощаному обличчі старого некроманта промайнула зла посмішка.
— Це було ще до моїх часів — до приходу нового сквайра. Давайте спробуємо ще раз.
Мене охопило запаморочення, навіть більше, аніж запаморочення від ненависної сучасності проклятого міста.
— Господи Боже! — прошепотів я, — Ви можете робити це із будь-яким часом? — І він кивнув, оголивши чорні пеньки на місці колись жовтих зубів, і я схопився за штори, щоб не впасти. Але він привів мене до тями дотиком жахливої крижаної лапи і знову зробив той непомітний порух.
Знову спалахнула зірниця — але цього разу краєвид уже не здався геть незнайомим. Це був Ґрінвіч, той Ґрінвіч, яким він постав колись, подекуди виднілися дахи будинків, які стояли і нині, але з чудовими зеленими алеями і лужками. Трохи віддалік все так само поблискував солончак, а ще далі за ним я угледів дзвіниці тодішнього Нью-Йорка; церкви Трійці, Святого Павла і Цегляна [164]височіли над своїми сестрами, усе навколо огортав легкий серпанок диму з пічних труб. Мені перехопило подих — не так від самого видовища, як від думки про нові можливості, від того, що малювала мені уява.
— Ви можете — смієте — іти ще далі? — я запитав із жахом, який на мить, здалося, передався і йому, але тоді його обличчя знову перекосилося у злому вишкірі.
— Ще далі? Те, що я бачив, занапастить вас і оберне на кам’яного боввана! Назад і назад — вперед і вперед — дивіться, щоб не пошкодувати!
Пробурмотівши на видиху останні слова, він знову ворухнув рукою, прикликаючи на небо зірницю, яскравішу від усіх попередніх. І на три секунди переді мною постала воістину диявольська картина, і за ті секунди я побачив краєвид, який довіку катуватиме мене у снах. Я бачив небеса, що кишіли дивними крилатими істотами, а під ними — пекельно чорне місто із велетенськими кам’яними терасами, з нечестивими пірамідами, що несамовито впивалися у небеса, і диявольське світло, що горіло у незліченних вікнах. І на далеких галереях я бачив товпища жовтолицих, косооких мешканців того міста, зодягнених у помаранчеве і червоне, які божевільно танцювали під гул литавр, бій гидотних кротал[165] і під маніакальний рев ріжків, нестримні ридання яких здіймались і стихали, ніби хвилі пекельного океану бітуму.
163
Тут, всупереч більшості перекладів, мається на увазі сорт тютюну, а не штат, де його вирощують.
164
Цегляна Пресвітеріанська Церква — одна з найстаріших церков Манхеттена і Нью-Йорка взагалі.