У цілковитій знемозі я споглядав довкола себе лише дивні стіни, вікна і гостроверхі дахи. Ніде не було видно крутої вулиці, якою я прийшов, а те, що я міг розгледіти, швидко поглинав туман, який насувався від річки, незважаючи на яскраве сяйво місяця. Раптово урна, за яку я чіплявся, почала хитатися, ніби поділяючи мою смертельну втому, і вже наступної миті я полетів униз назустріч невідомій долі.
Люди, які мене знайшли, кажуть, що я, мабуть, довго повз, незважаючи на зламані кістки, оскільки кривава доріжка тяглася за мною так далеко, наскільки сягало око. Дощ, що саме припустив, швидко змив усі сліди моїх страждань, і у всіх звітах було сказано лише те, що я з’явився невідомо звідки на вході до маленького темного дворика поблизу Перрі-стріт.
Ніколи більше я не прагнув повернутися у ті похмурі лабіринти, і ніколи не пораджу нікому іншому вирушати туди Я не маю жодної гадки що до того, ким або чим була та давня потвора, але не втомлююсь повторювати: те місто мертве і сповнене незбагненних жахіть. Що сталося з ним, я теж не знаю; я ж повернувся додому, на свіжі луги Нової Англії, овіяні вечірнім солоним морським вітром.
У склепі
Присвячую Ч. В. Сміту, з припущення якого взято канву історії
На мою думку, немає нічого абсурднішого, ніж поширене ототожнення домашнього затишку і душевного спокою, хоч ця думка і переважає у психології більшості. От скажу я вам про сільську північноамериканську місцину, про недбалого і безсердечного сільського грабаря і про спричинене його недбальством нещастя у гробниці, і вже ніхто із пересічних читачів не очікуватиме більшого, ніж непоганої, хоча і гротескної комедійки. Але Бог свідок, що буденна історія, яку тепер, після смерті Джорджа Бірча, я можу розповісти, містить багато такого, що затьмарює найчорніші наші трагедії.
Бірч став калікою і змінив професію у 1881 році, однак, коли мав можливість промовчати, ніколи не розповідав про той випадок. Мовчав і його старий лікар, доктор Девіс, який давно уже помер. Вважалося, що каліцтво і шок були наслідками невдалої спроби Бірча вибратися зі склепу на цвинтарі Пек-Веллей після того, як він випадково замкнув себе там і просидів дев’ять годин, неймовірними зусиллями проторувавши вихід назовні; хоч це і мали за безсумнівну правду, однак у цій історії були й інші, темніші обставини, про які він пошепки розповідав мені у п’яних мареннях, в одному з яких згодом і помер. Бірч мені звірився, бо я був його лікарем, а ще, мабуть, тому, що після смерті Девіса йому потрібно було комусь про все розповісти. Він був неодружений і не мав жодної рідні.
До 1881 року Бірч був сільським грабарем у Пек-Веллей і видавався грубим і примітивним навіть на тлі решти селян. Сьогодні просто неможливо повірити у ті вчинки, які йому тоді приписували, принаймні, у місті; навіть Пек-Веллей здригнулося б, якби там дізналися про відносну мораль свого майстра ритуальних послуг у таких делікатних питаннях, як право власності на дорогу оздобу, уже сховану під віком труни. Він також не завжди виявляв достатньо старанності у розміщенні новоприбулих поселенців у їхніх домовинах, які, знову ж таки, не завжди були ретельно дібрані за розміром. Відверто кажучи, Бірч був недбалий, бездушний і професійно непридатний; і все ж, я думаю, він не був злий. Він був просто знаряддям праці — бездумним, бездарним і питущим, що й доводить цей випадок, якого легко можна було уникнути, а ще йому бракувало навіть тих крихт уяви, які утримують пересічних громадян у певних рамках.
Мені важко вирішити, звідки починати історію Бірча, бо з мене не надто досвідчений оповідач. Гадаю, варто почати з холодного грудня 1880 року, коли земля промерзла і копачі виявили, що в ній аж до весни не вдасться викопати жодної могили. На щастя, селище було маленьке і люди нечасто вмирали, тож усім клієнтам Бірча можна було надати тимчасовий притулок у спеціально пристосованому для цього склепі. Грабар же в таку погоду впав у ще глибшу апатію, ніж зазвичай, і перевершив недбальством навіть самого себе. Він ще ніколи не майстрував таких потворних домовин і настільки не байдужів до змащування іржавого замка на дверях склепу, які він зачиняв і відчиняв украй недбало.