Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

У сірому світанковому світлі я виліз із підземелля і замкнув ланцюг на дверях. Я вже не був юнаком, хоча мене холодила лише двадцять одна зима. Селяни, які встали спозарання і бачили, як я повертаюся додому, дивно поглядали на мене і чудувалися зі слідів розгульного бенкету, які вони бачили на тому, кого знали як стриманого і усамітненого чоловіка. Я не з’являвся батькам на очі, аж доки не освіжився довгим сном.

Звідтоді я щоночі проникав до склепу; споглядаючи, чуючи і роблячи речі, про які я ніколи не розповідатиму. Моя мова, завжди чутлива до сторонніх впливів, першою зазнала змін; невдовзі помітили архаїку, що раптово з’явилася у моїй дикції. Згодом у моїх манерах проступила дивна сміливість і нерозсудливість, аж доки, попри моє природжене відлюдництво, я несвідомо став провадити світський спосіб життя.

Раніше мовчазний, я враз зробився красномовним, то вдаючись до легкої іронії Честерфілда[3], то до безбожницького цинізму Рочестера[4]. Я виявляв дивовижну ерудицію, геть відмінну від чернечої мудрості, якою я захоплювався в дитинстві; змережив усі форзаци своїх книжок дотепними експромтовими епіграмами в стилі Ґея, Пріора і своєрідної дотепності римувань Авґустина. Одного ранку за сніданком я наблизився упритул до катастрофи, продекламувавши у виразно хтивій манері потік вакхічних непристойностей вісімнадцятого сторіччя; дещицю георгіанської грайливості, яка ніколи не була занесена в книжки, щось на кшталт цього:

Гей, хлопці, несіть кілька елю барил, і вип’єм, бо завтра обернемся в пил;
Кидайте в полумиски різні м’ясива,
Бо пити і їсти — то все, що нам миле: наповнюйте чари, бо ми вже примари, і мертвий не п’є за дівча й господаря!

Анакреонт з носом синім нам радить:
Що отой ніс, як ти щасний і радий?
На Бога! Та краще синячити тут,
Ніж білим як сніг — і у вічную путь!
Дівча чарівне, цілуй-но мене;
Нема в корчмарів кращих дочок, бігме!

Он Гаррі, міцний, ніби той вітролом,
Та впала перука — і він під столом;
Бо чаші налити й по колу пускати —
Миліш під столом, ніж під ґрунтом лежати!
Балакайте, смійтеся, поки вам п’ється:
Шість футів під вами ніхто не сміється!

Я вже геть синій! Я ледве бреду,
Я навіть не тямлю вже, що я мелю!
Хазяїн, най Бетті забéре крісла;
Додому я йду, бо дружини нема!
Дай руку ж мені, бо все бачу в імлі,
Та радий, допоки лежу на поверхні землі!

Приблизно тоді ж я зауважив, що почав боятися вогню і грозових злив. Раніше мені було байдуже до таких речей, зараз же вони мене просто невимовно лякали; щоразу, як небеса вибухали електричними розрядами, я втікав у найглибші закапелки дому. Улюбленим моїм сховком за дня став зруйнований підвал згорілого маєтку, я полюбляв уявляти, якою була ця споруда на початку. Якось я випадково перелякав селянина, відвівши його у покинутий підвал, про існування якого я знав, незважаючи на те, що його не було видно і він був забутий вже не одне покоління.

3

Філіп Дормер Стенгоуп, граф Честерфілд — англійський державний діяч, політик і письменник.

4

Джон Вілмот, граф Рочестер — один з найвидатніших англійських поетів доби Реставрації, прославився своїми сатирами і непристойними віршами, а також розпусним стилем життя.