Натура для Пікмана
Не подумай, що я здурів, Еліоте[17], — багато хто вірить і в химерніші забобони. Ти ж не смієшся з Оліверового діда, який нізащо не сяде в авто? Якщо я не люблю те скурве метро, то це моя особиста справа; все одно на таксі пересуватися швидше. Якби ми не скористалися машиною, нам би довелось підійматися пагорбом від самої Парк-стріт[18].
Я знаю, що зараз нервую більше, аніж коли ми бачилися торік, але не треба робити з мухи слона. Тому є багато причин, Бог свідок, але я думаю, що мені ще пощастило взагалі залишитися при здоровому глузді. Це що, допит третього ступеня? А раніше ти не був таким цікавим.
Ну, раз уже ти маєш це почути, то чом би й ні. Може, тобі справді слід усе знати, хай там як, бо ти все пишеш мені, як той стурбований батько, звідколи почув, що я пориваю з Мистецьким Клубом і почав сторонитися Пікмана[19]. Тепер, коли він зник, я іноді заскакую до клубу, але нерви мої вже не ті, що були раніше.
Ні, я не знаю, що трапилося з Пікманом, навіть думати про це не хочу. Ти гадаєш, можливо, що у мене була якась особлива інформація, коли я з ним порвав, — і тому я не хочу думати, куди він зник. Хай поліція познаходить, що зможе, — а знайде вона небагато, судячи з того, що вони поки не знають про те старе приміщення у Норт-Енді[20], яке він орендував під іменем Пітерса. Я навіть не певен, чи я сам би його знову знайшов, — тільки не подумай, що я намагався шукати, хай навіть при денному світлі! Так, я знаю, чи то боюсь, що знаю, чому він його винаймав. Саме до цього я і веду. І, думаю, ще перш ніж я закінчу, ти зрозумієш, чому я не повідомляю поліцію. Вони б попросили їх відвести туди, але я не зможу повернутися туди ще раз, навіть якщо знатиму шлях. Там щось було — і тому зараз я більше не можу їздити на метро або (і з цього ти теж можеш посміятися) спускатися в підвали.
Гадаю, тобі варто знати, що я покинув Пікмана геть не з тих дурних міркувань, які були у тих нервових стариганів — доктора Рейда, Джо Мінота або Босворта. Мене не шокує похмуре мистецтво, а коли людина наділена таким генієм, як Пікман, то знатися з нею буде честю, байдуже в якому напрямі вона працює. Бостон ніколи не знав кращого художника, ніж Річард Аптон Пікман. Я сказав це колись, і досі стою на своєму, і я навіть не здригнувся, коли він показав оту «Трапезу упирів». Саме тоді, пригадуєш, Міно з ним і порвав.
Знаєш, треба сягнути глибин мистецтва і Природи, щоб являти світові такі речі, які створював Пікман. Будь-який журнальний маляр може набазґрати фарби на полотно і назвати це жахіттям, чи відьомським шабашем, чи портретом диявола, але тільки великий художник може зробити таку річ справді лячною, правдивою. Все через те, що тільки справжній митець знає істинну анатомію жахливого чи фізіологію страху — саме ті лінії і пропорції, які пов’язують нас із латентними інстинктами чи спадковими спогадами страху, з відповідними контрастами кольорів і світловими ефектами, які пробуджують приспане чуття незвичайного. Не мені пояснювати, чому Фюзелі [21]змушує нас здригатися, а обкладинка дешевої книжки з байками про привидів викликає хіба що сміх. Ці люди вловлюють щось таке — потойбічне — і дають нам можливість на якусь мить причаститися від цього. Такий талант мав Доре[22]. Його має Сайм[23]. Його має Анґарола з Чикаґо[24]. І Пікман був наділений цим талантом більшою мірою, ніж будь-хто до чи — Господи, як же я на це сподіваюся! — після нього.
Не питай мене, що саме вони бачать. Знаєш, у справжньому мистецтві існує суттєва різниця між світом живих, одухотворених істот, змальованих з природи чи з натури[25], і штучним мотлохом, що його, як правило, комерціалізована шпана штампує у своїх студіях. Що ж, варто сказати, що справжній художник-фантасмагорист має особливі видіння, в яких зринають його моделі, він прикликає те, що дорівнюється до справжніх сцен примарного світу, у якому він перебуває. Хай там як, він спроможний домогтися результату, який відрізняється від солодкавих мрій звичайних наслідувачів так само, як полотна реаліста відрізняються від творів карикатуристів-заочників. Якби я колись побачив те, що бачив Пікман, — але ні! Давай вип’ємо, перш ніж продовжимо. Божечки, я б уже, мабуть, й сконав, якби побачив те, що цьому чоловікові — якщо він взагалі був людиною — довелося побачити!
17
Еліоти — один із найшановніших і найдавніших родів Бостона, з якого походять, зокрема, президент Гарварду Чарльз Еліот та поет Томас Стернз Еліот.
19
Прізвище героя обране невипадково, воно типове для Салема, одна з архітектурних пам’яток якого буквально називається «Будинок Пікмана». Салем же став прототипом Аркгема у творчості ГФЛ.
20
Найстаріша частина міста, осередок світського життя у колоніальні часи. У часи ГФЛ — нетрі, заселені переважно італійськими іммігрантами.
21
Генрі Фюзелі — швейцарсько-англійський теоретик мистецтва і живописець, автор серії полотен на тему нічних жахіть.
22
Поль Ґюстав Доре — видатний французький гравер та ілюстратор, зокрема, проілюстрував Біблію. Також відомий своїми гравюрами на космогонічну і есхатологічну тематику.
23
Сідні Герберт Сайм — англійський художник Вікторіанської доби, прославився, зокрема, своїми фантасмагоричними картинами на міфологічну тематику.
24
Ентоні Анґарола — американський художник італійського походження. Закінчував університет Чикаґо, якому і завдячує своїм прізвиськом.
25
На жаль, нам не вдалося передати кореляцію між поняттями «природа» і «натура», які в англійській мові є омонімічними, а в сенсі «натура» частіше вживається слово «модель», яке і дало цьому оповіданню назву Pickman’s Model.