Увечері другого вересня доктор Ермітедж нарешті повністю розгадав шифр і вперше прочитав розлогий уривок з анналів Вілбура Уотлі. То справді був щоденник, як усі й гадали, а стиль його написання з усією очевидністю свідчив як про глибоку окультну ерудицію, так і загальну малограмотність автора. Практично перший же фрагмент тексту, який вдалося розшифрувати Ермітеджу, був датований 26 листопада 1916 року, він виявився цікавим та водночас вельми тривожним. Це писала, пригадав він, дитина у віці трьох із половиною років, хоч і виглядала вона тоді на доброго дванадцяти-тринадцятирічного хлопця.
«Сьогодні вчили Акло[218] для Саваофа, — писалося там, — воно не сподобалось, бо відповідається з горба, а не з повітря. Той нагорі мене обігнав сильніше, ніж я думав, здається, в його розумі не багато земного. Стрелив Джека, колі Елама Гатчінза, коли він побіг мене кусати, а Елам каже що уб’є мене як він помре. Не думаю. Дідо мені повторював формулу Д’о минулої ночі, і я думаю я бачив внутрішнє місто на двох магнітних полюсах. Піду на ті полюси коли очиститься земля, якщо не пройду формулою Д’о-’на коли це зроблю. Ті з повітря у сабат казали мені що роки треба на очищення землі, а дідо доти, певно, помре, то я доти маю вивчити всі кути граней і всі формули від Йїр до Н’г’нґр. Вони зовні допоможуть, але вони не візьмуть тіло без людської крові. Той нагорі матиме точну подобу. Я його трошки бачу коли творю знак Вуріш або роздуваю порошок Ібн Ґазі на нього, а воно близько як вони у Майську Ніч на Пагорбі. Інше лице може трохи затертись. Цікаво як виглядатиму коли земля буде чиста і на ній не буде земного. Той що прийшов із Акло Саваофом каже що я може був перевтілений звідти щоб вплинути тут».
Ранок застав доктора Ермітеджа в холодному поту від жаху і в стані неймовірного зосередження. Він усю ніч не відривався від рукопису і сидів за своїм столом при електричному світлі, гортаючи тремтячими руками сторінку за сторінкою — так швидко, як тільки встигав розшифровувати текст. Він знервовано зателефонував дружині, повідомивши, що додому не прийде, а коли вона принесла йому сніданок, ледве змусив себе проковтнути малий шматочок. Він читав увесь день, раз у раз роздратовано збиваючись, коли потрібно було наново підбирати ключ. Йому принесли обід і вечерю, але й до них він заледве торкнувся. Десь посеред наступної ночі він закуняв сидячи у кріслі, але невдовзі виринув із плетива нічних жахіть, майже так само страхітливих, як ті справжні загрози людському існуванню, про які він щойно дізнався.
Уранці четвертого вересня професор Райс і доктор Морґан наполягли на зустрічі з ним, а вийшли від нього геть сполотнілі і щокроку здригалися. Того вечора він таки вклався спати, але спав лише уривками. Наступного дня, у середу, він знову засів за рукопис, однак цього разу почав доволі багато занотовувати — як із нового тексту, так і з уже розшифрованого. Ближче до ранку тієї ночі він задрімав на складаному стільці власного кабінету, але ще вдосвіта знову повернувся до рукопису. Десь перед обідом його лікар, доктор Гартвел, навідав ученого і наполіг, щоб той відірвався від роботи. Він навідріз відмовився, заявивши, що для нього життєво важливо було закінчити читання цього щоденника, і пообіцявши через деякий час усе пояснити.
Того вечора, одразу як запали сутінки, доктор Ермітедж закінчив своє доскіпливе читання і, геть виснажений, впав у крісло. Його дружина, принісши вечерю, знайшла його у напівкоматозному стані; проте він був достатньо притомний, щоб різким криком віднадити її, коли вона ковзнула очима по його нотатках. Насилу підвівшись, він зібрав списані папери і запечатав їх у величезному конверті, який одразу ж заховав у внутрішню кишеню пальта. В нього ще вистачило сил, щоб дістатися додому, але він настільки потребував медичної допомоги, що домашні негайно викликали доктора Гартвела. Коли лікар вкладав його до ліжка, той лише бурмотів: «Але що ж, заради Бога, ми можемо зробити?»
218
Популярна серед авторів жанру вигадана мова, яка начебто може відкрити таємниці надприродних сил. Уперше згадується, власне, саме Артуром Мейченом в оповіданні «Білі люди».