Записи, які окрім стосу вирізок з преси, були долучені до цієї химери, зовсім недавно були зроблені рукою професора Енґелла, до того ж без жодних претензій на літературний стиль. Документ, який здався мені найважливішим, мав заголовок КУЛЬТ КТУЛХУ[2], старанно виведений друкованими літерами, щоб уникнути помилок у прочитанні настільки нетипового слова. Рукопис було розділено на дві частини, перша з яких мала заголовок «1925 — Сон і робота сну Г. A. Вілкокса, вул. Томаса, 7, Провіденс, Р. I.»[3], а друга — «Розповідь інспектора Джона Р. Леґраса, вул. Б’єнвіль, 121, Новий Орлеан[4], Лa., 1908 р. A. A. С. — Нотатки про те саме, і нот. проф. Веббза». Решта рукописних паперів були просто короткими нотатками, деякі — записами дивних снів різних людей, деякі — цитатами з теософських книжок і часописів (значною мірою з Атлантиди і втраченої Лемурії В. Скотта-Еліота[5]), інші ж нотатки стосувалися вцілілих донині таємних общин і прихованих культів, з численними посиланнями на місця у таких міфологічних і антропологічних джерелах, як Фрейзерова Золота Гілка[6] і Відьомські культи у Західній Європі міс Мюррей[7]. Вирізки більшістю містили згадки про поширення психічних захворювань і спалахи групового божевілля чи манії навесні 1925 року.
Перша половина основного рукопису оповідає цілком окрему історію. Скидається на те, що 1 березня 1925 року худий темношкірий молодик, зовнішність якого була позначена певною невротичністю і знервованістю, зустрівся в одній справі з професором Енґеллом, принісши глиняний барельєф, який натоді був щойно зліплений і навіть ще не до кінця застиг. На його візитівці було зазначено ім’я Генрі Ентоні Вілкокса, і мій дядько впізнав у ньому наймолодшого сина чудової і віддалік знайомої йому родини, який останнім часом вивчав скульптуру у Род-Айлендській школі мистецтв і самотньо мешкав у будинку Фльор-де-Ліс біля свого навчального закладу. Вілкокс був напрочуд обдарованим, як на свій вік, але водночас і неабияким ексцентриком, що від самого дитинства надзвичайно захоплювався дивними історіями і незвичними снами, якими зазвичай ділився з усіма ближніми. Він називав себе «психічно гіперчутливим», проте статечні жителі старого ділового міста вважали його радше «дивакуватим». Ніколи не маючи багато спільного з людьми свого кола, він поступово випав із поля зору соціуму і був знаний лише у вузькому колі естетів з інших міст. Навіть у Клубі Мистецтв Провіденса, з його консервативними ідеалами, хлопця мали за практично безнадійного.
Під час візиту, йшлося професорському рукописі, скульптор у доволі різкій формі зажадав скористатися з глибоких археологічних знань господаря, оскільки потребував допомоги, щоб розпізнати ієрогліфи на барельєфі. Його манера розмовляти була якоюсь сонною і дещо манірною, а в рухах і позах прозирала дещо відсторонена грація. Відповідь мого дядька теж була доволі різкою, бо очевидна свіжість барельєфа могла ріднити його з будь-чим, окрім археології. Молодий Вілкокс і собі не змовчав, чим вразив мого дядька настільки, що він запам’ятав і дослівно відтворив його мову — зразок чудової, ба навіть фантастичної поетичності, яка, либонь, і дає уявлення про стиль всієї бесіди і яку я відтоді вважаю чудовою характеристикою для цього юнака. Вілкокс сказав: «Звісно ж, він цілком новий, бо я витворив його минулої ночі у своїх снах про дивовижні міста; у візіях, проте, давніших, ніж замислений Тір, чи занурений у себе Сфінкс, а чи оточений садами Вавилон».
2
Варто зауважити, що транслітерація оригінального слова Cthulhu (читається Кесулу) досі викликає суперечки. У цьому перекладі літера h, яка в англійській мові не читається, передається як українська х, зокрема тому, що таке звучання для англійської мови нетипове. Виняток — лише сполуки th і ph. Тому «Ньярлатотеп», але «Ктулху».
5
Вільям Скотт-Еліот — британський аматор теософії та антропології, який вважав, що все людство має спільного предка — расу лемурійців та їхніх наступників — атлантів. Його праці започаткували цілу епоху псевдонаукових досліджень у царині антропоґенези.
6
Джеймс Джордж Фрейзер — шотландський антрополог і фольклорист, його magnum opus «Золота гілка» обґрунтовує теорію спільного походження міфологічної та магічної традицій усіх культур і народів.
7
Неодноразово згадувана ГФЛ праця британського антрополога і культуролога Марґарет Мюррей описує панєвропейський дохристиянський культ Рогатого Божества.