Елвуд не здогадувався, що змусило цих легковірів пліткувати, однак припустив, що з одного боку, їхню уяву могло розбурхати те, що Джилмен до пізньої ночі не лягав спати і ходив уві сні, а з другого — близька передтравнева ніч, якої у народі традиційно побоювалися. Джилмен уночі розмовляє, це зрозуміло, і саме так Дероше дізнався про фіолетове світло, яке приходить до Джилмена уві сні: підслухав через шпарину. Цим простакуватим людям достатньо почути щось незвичайне, і вони будуть свято переконані, буцімто бачили це на власні очі. Що ж до плану дій, то Джилмену варто перебратися до кімнати Елвуда і не лишатися уночі самому. Елвуд, якщо тільки не проспить, будитиме Джилмена, щойно той почне розмовляти або вставати серед ночі з ліжка. Ще Джилмену треба якнайскоріше піти до лікаря, а тим часом статуетку зі спицями покажуть фахівцям у музеях і декому з викладачів — може, хтось із них знає, що воно таке, але доведеться сказати, що знайшли її у ящику для сміття. Ну, а Домбровському таки доведеться потруїти пацюків.
Підбадьорений співчутливим ставленням Елвуда, того дня Джилмен пішов на заняття. Він і далі відчував дивне тяжіння з боку невідомих небесних тіл, однак тепер доволі успішно йому опирався. Під час перерви він показав свою загадкову знахідку кільком професорам, які всі без винятку виявили велике зацікавлення, проте ніхто з них не зумів пролити світла на її природу або походження. Тої ночі Джилмен спав на кушетці, яку Елвуд попросив Домбровського поставити у своїй кімнаті на другому поверсі, і вперше за останні тижні не мав ніяких тривожних сновидінь. Однак його не відпускала лихоманка і так само дратували примовляння Мазуревича.
Протягом кількох наступних днів Джилмен був щасливий — майже всі прояви хвороби зникли. За словами Елвуда, він не розмовляв і не намагався вставати уві сні з ліжка; домовласник тим часом посипав отрутою всі закутки в домі. Викликали занепокоєння лише постійні балачки забобонних переселенців, у яких не на жарт розпалилася уява. Мазуревич постійно намагався всучити йому розп’яття і зрештою таки домігся свого, повідомивши, що воно освячене високоповажним отцем Іваніцьким. Дероше теж мав що сказати — він стверджував, що перші дві ночі після переїзду Джилмена до Елвуда в його тепер порожній кімнаті нагорі було чутно чиїсь тихі кроки. Полу Чойнському здавалось, що уночі він чув якісь звуки у коридорі та на сходах, а ще божився, що двері його кімнати намагалися тихенько відчинити. Своєю чергою, мадам Домбровська заприсяглася, що вперше після Дня усіх святих бачила Бурого Дженкіна. Було смішно всерйоз сприймати подібні небилиці, а тому Джилмен лишив дешеве металеве розп’яття висіти на ручці комода.
За три дні Елвуд із Джилменом обійшли всі музеї міста, намагаючись бодай щось дізнатися про дивний предмет зі спицями, однак без найменшого успіху. Втім, усі виявляли велику зацікавленість — незвичайний вигляд фігурки був неабияким викликом для допитливих учених. Одну з рук-променів статуетки відламали — для хімічного аналізу, результат якого і досі обговорюють наукові кола коледжу. Професор Еллері виявив присутність у незвичайному сплаві платини, заліза, телуру і ще принаймні трьох інших елементів з високою атомною вагою, яких не змогла ідентифікувати сучасна хімічна наука. Ці елементи не просто не були котримись із відомих елементів — вони не вписувались у порожні клітини періодичної таблиці, для них там не було місця. Ця таємниця до сьогодні залишається нерозгаданою, а сам незвичайний предмет представлено в експозиції музею Міскатонікського університету.
Уранці двадцять сьомого квітня у стіні помешкання, де гостював Джилмен, з’явилася нова пацюча діра, але Домбровський того ж дня забив її шматком бляхи. Отрута не дала сподіваного результату, бо шамотіння і метушня за стінами не послабились. Того вечора Елвуд десь затримався допізна, і Джилмен чекав на його повернення, він не хотів засинати на самоті у порожній кімнаті, особливо після того, як у вечірньому присмерку йому знову привиділася потворна стара, чий моторошний образ так неймовірно перекочував до його нічних видінь. Він не міг збагнути, що то за стара, що за істота гримотіла бляшанкою в купі сміття біля входу в занедбаний двір. Стара карга, схоже, помітила його і навіть нагородила злостивим поглядом — хоча, можливо, то лише так здалося.