Коли поповзли чутки про знайомство Едварда з Оснатою Вейт, мій приятель, дочка якого знала Оснату по школі, розповів про неї чимало цікавого. У школі Осната вдавала із себе мало не чарівницю, і начебто могла насправді робити дивовижні речі. Вона твердила, що здатна викликати громовицю але її неспростовно успішні демонстрації зазвичай пов’язували з незвичайним даром передбачення. Тварини її відверто не любили, ледь помітним порухом правиці вона могла змусити собаку вити. Часом вона виявляла знання наук та мов — виняткові і навіть шокуючі як на юну дівчину, могла налякати однокласників, криво усміхнувшись або підморгнувши, і, здавалося, ставилася до своїх витівок з глузливо-непристойним сарказмом.
Найдивовижнішими були незаперечні випадки її впливу на інших — поза сумнівом, вона була природженою гіпнотизеркою. Уп’явшись очима в котрогось із однокласників, вона нерідко викликала в останнього чітке відчуття обміну, наче його душа на якусь хвильку вселялася у тіло чаклунки і могла споглядати своє тіло збоку, очі жертви при тому починали блищати й вилазити з орбіт, набуваючи цілком чужого для себе виразу. Осната нерідко вела розмови про природу свідомості та її незалежність від фізичної оболонки — або щонайменше від процесів життя фізичної оболонки. Вона просто божеволіла від того, що народилася не чоловіком, бо вважала, що чоловічий мозок має унікальну і надпотужну космічну силу. Якби вона мала чоловічий мозок, твердила Осната, змогла б не лише зрівнятися, але й перевершити свого батька в умінні підкоряти невідомі сили.
Едвард познайомився з Оснатою на збіговиську «інтелігенції» у якійсь студентській компанії і коли прийшов до мене наступного дня, не міг говорити ні про що інше. Він вважав її надзвичайно ерудованою, з різнобічними інтересами — і це найбільше привернуло його увагу, та ще й на додачу його полонила врода дівчини. Я ж на ту пору ще жодного разу не бачив цієї молодої особи і не міг достеменно пригадати відгуків про неї, хоча і знав, хто вона. Можна було лише пошкодувати, що Дербі так нею захопився, однак я не сказав жодного слова, аби вгамувати його запал, адже заперечення тільки розпалюють сліпе кохання. За словами Дербі, він ще нічого не розповідав батькові про Оснату.
Наступними тижнями молодий Дербі тільки й говорив, що про Оснату. Довколишні спостерегли в Едварді ознаки спізнілої пристрасті, хоча всі й погоджувалися, що виглядає він молодшим за свої роки і цілком гідний ролі супутника його дивовижної богині. Він був хіба трохи повнуватий, зморшок на обличчі майже не видно — схильність до ледарювання і сидячого способу життя не надто вплинула на вигляд Едварда. У Оснати, навпаки, в куточках очей з’явилися дочасні зморшки — ознака напруження сильної волі.
Коли якось Едвард зайшов до мене зі своєю дівчиною, одразу стало помітно — почуття були взаємними. Вона не зводила з нього майже хижого погляду, і я зрозумів, що їхні стосунки далекі від платонічних. Невдовзі після цього до мене навідався старий містер Дербі, якого я завжди любив і поважав. До нього дійшли чутки про синові захоплення, і він випитав у «хлопчика» правду. Едвард мав намір одружитися з Оснатою і почав придивлятися до будинків у передмісті. Знаючи про мій великий вплив на сина, батько поцікавився, чи не міг би я якимось чином розладнати ці згубні стосунки, але я визнав свою безпорадність — цього разу річ була не у слабкій волі Едварда, а в сильній волі жінки. Вічна дитина перенесла свою залежність від батька на нову і сильнішу особу, тож лишалося тільки змиритись.
Весілля відбулося через місяць — на бажання молодої, їх поєднав шлюбом мировий суддя. Прислухавшись до моєї поради, містер Дербі не перешкоджав одруженню і разом зі мною, моєю дружиною і сином брав участь у короткій церемонії. Серед інших запрошених були безтурботні молоді студенти з коледжу. Осната купила старий заміський будинок Кроніншилдів у самому кінці Гай-стріт, де молодята вирішили оселитися після короткої поїздки до Інсмута, звідки мали перевезти на нове місце трьох служників, дещо з книжок і домашнє начиння. Рішення Оснати оселитися назавжди в Аркгемі замість повернутися до батьківського дому було продиктоване не так інтересами Едварда і його батька, як її бажанням бути ближче до коледжу, його бібліотеки і зграї «розумників».
Коли Едвард навідав мене після медового місяця, мені здалося, що він трохи змінився. Осната переконала його зголити ріденькі вусики, але річ була не лише в тому. Він здавався спокійнішим і задумливим, а його звичайна дитяча вередлива неслухняність поступилася місцем виразу мало не справжньої печалі. Я не міг отак одразу зрозуміти, чи подобається мені ця переміна. Звичайно ж, він тепер більшою мірою, ніж раніше, виглядав нормальним дорослим чоловіком. Можливо, одруження пішло йому на користь — могла ж зміна особи, від якої він залежав, підштовхнути до позбавлення від залежності і зрештою привести його до відповідальної самостійності? Він прийшов один, оскільки Осната була дуже заклопотана: вона привезла величезну кількість книг і всякого приладдя з Інсмута (Дербі здригнувся, вимовляючи цю назву) і завершувала облаштування маєтку Кроніншилдів.