Чесанкук розташований поруч із великим, густим і погано дослідженим лісовим масивом у штаті Мен, тож аби дістатися місця, я мусив цілий день трястися автомобілем по вибоїстій дорозі на тлі зловісно-фантастичного пейзажу. Дербі знайшовся у комірчині міської ферми, його стан змінювався від шаленства до цілковитої апатії. Він одразу мене упізнав і сипнув потоком незрозумілих, переважно недоладних слів:
«Дене, заради Бога! Шоґґотова прірва! Шість тисяч сходів долі… Гидке гидомир’я… Я б нізащо не дозволив їй узяти мене з собою, і ось я тут… Йя! Шуб-Ніґґурат!… Звелася постать з вівтаря, і п’ять сот завило… Той, у каптурі, пробекав «Камоґ! Камоґ!» — таємне ім’я старого Ефраїма у ковені[158]… я був там, куди вона обіцяла не брати мене… Щойно мене замкнули у бібліотеці, і от я там, куди вона пішла з моїм тілом — у тому місці, де цілковите блюзнірство, в диявольській прірві, де починається царство пітьми і чатовий при вході… Я бачив шоґґота — він змінив подобу… я не можу цього витримати… Я не витримаю цього… Уб’ю, хай тільки ще раз вона забере мене туди… Уб’ю цю тварюку …її, його, оте… Я його вб’ю! Своїми руками!»
Мені знадобилося не менше години, аби його заспокоїти, і нарешті Дербі стих. Наступного дня у селі я роздобув для нього пристойний одяг, і ми вирушили до Аркгема. Напад шаленої істерії минув, і Дербі більше мовчав, хоча коли автомобіль проїжджав Огасту, він раптом забурмотів під носа щось незрозуміле — складалося враження, що вигляд міста викликав у нього неприємні спогади. Було очевидно, що у нього немає бажання повертатися додому, і, враховуючи, якими фантастичними одкровеннями про дружину він збирався зі мною поділитися — одкровеннями, поза сумнівом, породженими якимись воістину гіпнотичними випробуваннями, я вирішив, що для нього буде краще туди не повертатись. Я подумав, що міг би на якийсь час дати йому притулок у своєму домі, хоч би яким непорозумінням із Оснатою це могло обернутися. Пізніше допоміг би йому розлучитися, адже з усього виходило, що певні психологічні чинники робили цей шлюб згубним для нього. Коли ми виїхали на відкриту місцевість, Дербі знову затих і спершу закуняв, а потім і заснув на сусідньому сидінні.
Коли ми надвечір їхали через Портленд, він знову забурмотів, цього разу розбірливіше, і я почув про Оснату вже геть божевільні одкровення. Вочевидь, вона цілеспрямовано розхитувала йому психіку, бо Едвард наплів цілу купу небилиць. Судячи з кількох уривчастих фраз, його теперішній стан не був чимось незвичайним. Вона узяла його під свій контроль, і він знав, що одного дня вже не відпустить. Тепер, ймовірно, вона була змушена дати йому волю лиш тому, що не могла надто довго контролювати. Осната постійно брала з собою його тіло і відбувала з ним у невідомі місця для здійснення невідомих ритуалів, а його залишала у своєму тілі і замикала в домі, нагорі. Іноді їй бракувало сили, тоді він раптово опинявся у своєму тілі, однак у якомусь далекому, страшному і незнайомому місці. Бувало, вона знову заволодівала ним, хоча їй це не завжди вдавалося. Нерідко він опинявся сам у таких-от місцях… де я його знайшов… і тоді йому доводилося шукати дорогу додому, долаючи величезні відстані і благаючи водіїв на дорогах підвезти. Якщо випадала така нагода.
Але найгіршим було те, що Осната поступово навчалася тримати його під своїм контролем дедалі довше. Вона мріяла стати чоловіком — повноцінною людиною, тому і трималася за Едварда, розгледівши в ньому поєднання витонченого інтелекту і слабкої волі. Рано чи пізно їй би вдалося вигнати його душу і зникнути з тілом — зникнути, аби стати великим магом, як її батько, а його покинула б напризволяще у жіночій оболонці, яка навіть не була цілковито людською. Так, тепер він знав правду про її інсмутську кров. У давнину вони мали справи з морськими істотами, і це було жахливо… А старий Ефраїм знав цю таємницю і на схилі віку зробив жахливу річ, аби залишитися жити… а жити він мріяв вічно… Осната мала стати його продовженням — і одне успішне перевтілення вже відбулося.
158
Відьомське зібрання, спільнота. Термін ввела у масову культуру 1921 року Марґарет Мюррей, яку Лавкрафт згадує в «Шепоті у пітьмі».