Він збуджено говорив про приготування до виписки, і мені лишалося тільки погоджуватися з ним, попри дивні провали в його спогадах про нещодавні події. Але я відчував — тут щось не так, відбувається щось жахливо ненормальне. Ця істота викликала у мене невимовний жах. Тепер він був цілком при здоровому глузді, але чи був це Едвард Дербі? Якщо ні, тоді хто або що це було, і де сам Едвард? Випустити цю істоту на волю чи краще тримати під замком?.. А може, було б краще стерти її з лиця землі? У кожному слові цього створіння вчувалося щось диявольськи сардонічне, а в погляді очей — достеменно як в Оснати — відчувалась якась особливо огидна насмішка, коли та потвора говорила про «дочасне визволення, здобуте після утримання у надзвичайно тісній камері». Я почувався збентеженим і розгубленим, тож поспішив попрощатися.
Увесь цей день і навіть наступний я сушив голову над питанням — що сталося? Чия душа чужими очима дивилася на мене з Едвардового обличчя? Я міг думати лиш про цю страшну загадку і навіть не намагався повернутися до своєї звичайної роботи. Наступного ранку зателефонували зі шпиталю і повідомили, що стан пацієнта залишається незмінним, і надвечір я вже був на межі нервового зриву — відверто це визнаю, хоч дехто і скаже, що мій тодішній стан вплинув на подальші дії. Нічого про це не казатиму, хіба тільки те, що всі наступні події не поясниш самим лиш моїм божевіллям.
Це сталося вночі після того другого вечора — мене охопив жах, неосяжний розумом страх запустив пазурі у мою душу, і навряд чи коли-небудь я зумію його позбутися. Все почалося з телефонного дзвінка близько опівночі. У всьому домі не спав я один і сонно відповів на дзвінок у бібліотеці. На протилежному кінці дроту, схоже, нікого не було, я вже збирався було покласти слухавку і лягти спати, як моє вухо почуло щось віддалено схоже на звук. Може, хтось через силу намагається зі мною поговорити? Прислухавшись, я ніби почув якесь булькання; так часом у крані клекоче вода — буль…буль…буль… — і в цьому звукові з подивом вловив щось подібне до невиразних, ледь чутних і нерозбірливих слів, складів… Я обізвався: «Хто це?» Але у відповідь почув лиш буль-буль… буль-буль… Було схоже, що звук неживий, механічний, тож я припустив, що по той бік несправний апарат, здатний лише приймати звук, і додав: «Я вас не чую, покладіть слухавку і зателефонуйте у довідку». Слухавку одразу ж поклали.
Як я вже казав, це трапилося близько дванадцятої. Коли пізніше почали з’ясовувати, звідки телефонували, виявилося, що дзвінок надійшов із дому Кроніншилдів, хоча до приходу туди служниці лишалося ще принаймні три дні. Я можу розповісти, що там було: страшенний безлад у дальній підвальній комірчині, якісь сліди, бруд, похапцем перебраний гардероб, незрозумілі відбитки пальців на телефоні, безладно розкидане канцелярське приладдя і, нарешті, страшенний сморід в усьому домі. Недолугі полісмени навигадували собі теорій і досі займаються пошуками тих страхолюдних звільнених слуг, які в усій цій метушні кудись пощезли. Вважають, що вони жадали помститися, а я трапився під гарячу руку, оскільки був найближчим другом і порадником Едварда.
Ідіоти! Невже вони вважають, що ці неотесані бовдури могли підробити її почерк? Чи були здатні зробити усе, що сталося потім? Невже вони геть сліпі і не помітили, які фізичні зміни відбулися з Едвардом? Що стосується мене, тепер я вірю всьому, що він розповідав. За межами життя є жахіття, про які ми навіть не здогадуємося, і час від часу недобра людська цікавість прикликає їх до нас. Ефраїм — Осната — це диявольське поріддя прикликало їх, і вони поглинули Едварда так само, як зараз намагаються поглинути мене.
Чи можу я бути впевненим у своїй безпеці? Ці сили здатні пережити будь-яке фізичне тіло. Наступного дня після полудня, коли мені вдалося вийти з прострації і знову доладно говорити і пересуватися, я вирушив до божевільні і застрелив його заради Едварда і всього людства, але яка може бути певність, допоки не спалять тіла? Тіло зберігають для нікому не потрібного розтину, а я стверджую: тіло треба спалити. Його тіло необхідно спалити! Тіло того, хто не був Едвардом Дербі, коли я його застрелив. Я збожеволію, якщо цього не зроблять, адже наступним можу стати саме я. Але я здобич не із легких і не дозволю жаху, що вирує довкіл, зламати мою волю. Одне життя — Ефраїм, Осната і Едвард — хто наступний? Я не дозволю витіснити себе зі свого тіла… Я не обміняюсь душами з нашпигованим кулями трупом, що лежить у божевільні!