Але я ще не повідомив Вам найгіршого, Вілмарте. Наберіться мужності, перш ніж читати далі, бо це викличе у Вас шок. Але не сумнівайтесь — я кажу щиру правду. Ось вона: я бачив одну з цих істот і навіть доторкнувся до неї, принаймні, до її частини. Господи милосердний, як же це було огидно! Певна річ, це створіння було мертве. Його загриз один із псів, і я знайшов тіло вранці біля псарні. Я спробував зберегти його у дровнику, щоб показати на підтвердження правдивості своїх слів, однак за кілька годин воно цілком випарувалось. Не лишилося нічого. Всі ці створіння теж були помічені у річці тільки першого ранку після повені. А тепер про найгірше: я спробував сфотографувати для Вас цю істоту, та коли проявив плівку, на ній не було нічого, крім дровника. З чого ж це створіння? Я бачив його і торкався руками, усі вони залишають сліди. Воно однозначно матеріальне — але з якої речовини? Форму описати неможливо. Це схоже на велетенського краба з безліччю пірамідок із м’ясистих кілечок або вузликів із товстих волокнистих утворень, а на місці, де у людини голова, у нього — численні мацаки. Липка зеленкувата маса — його кров або якісь виділення. І будь-якої хвилини їх на Землі може стати більше.
Волтер Браун зник — його більше не видно в тих місцях, де він раніше часто вештався. Певно, я поцілив його одним із пострілів, але схоже, що ці істоти завжди намагаються забрати своїх убитих і поранених.
Дістався сьогодні до міста без жодних ускладнень, та боюся, що вони почали утримуватись від нападів, бо щодо мене все вирішено. Пишу в поштовому відділенні Бреттлборо. Можливо, це мій останній лист, і якщо це так, повідомте про все моєму синові: Джордж Гудінаф Ейкелі, 176, Плезант стріт, Сан-Дієго, Каліфорнія, тільки не приїжджайте сюди. Напишіть хлопчику, якщо через тиждень від мене не буде звістки, і стежте за новинами у газетах.
Тепер я розіграю дві останні карти — якщо не забракне сміливості. По-перше, я спробую застосувати проти них отруйний газ (у мене є потрібні хімікати, і я виготовив маски для себе і собак), а як не допоможе, повідомлю про все шерифові. Нехай навіть мене запроторять до божевільні, якщо у них виникне таке бажання — краще вже так, ніж те, що хочуть зробити зі мною ті істоти. Можливо, спробую звернути їхню увагу на сліди біля будинку — вони нечіткі, але я знаходжу їх щоранку. Втім, підозрюю, поліція запросто може сказати, що я сам їх якось сфабрикував, адже всі тут вважають мене диваком.
Я міг би спробувати запросити полісмена до себе додому на ніч, аби він на власні очі все побачив, хоча цілком може статися, що ці істоти про це дізнаються і тієї ночі триматимуться подалі. Вони перерізають телефонний кабель, щойно я намагаюся кудись уночі зателефонувати, — монтери вважають часті пошкодження дуже дивним і можуть засвідчити цей факт, якщо тільки не вирішать, що я сам ріжу кабелі. Ось уже понад тиждень я нікого не викликаю відновити зв’язок.
Я б міг попросити когось із місцевих підтвердити реальність цих жахів, але ж усі кепкують з них, та й всі ці люди вже так давно не були у мене, що не в курсі останніх подій. Місцевих зубожілих фермерів до мого дому нічим не заманиш — ні ласкою, ні грошима. Листоноша чує їхні балачки і переповідає мені їх у жартівливій формі. Боже правий! Якби тільки мені пощастило пояснити йому, наскільки все реально! Я, мабуть, спробую показати йому сліди, та він приходить по обіді, коли їхніх слідів уже нема. Якби я спробував зберегти котрийсь із слідів, накривши коробкою або каструлею, то він, напевно, подумав би, що я сам його і зробив, аби пожартувати.
Якби я не жив таким відлюдником, до мене навідувались би люди, як це бувало раніше. Я ніколи не наважувався нікому показувати ні чорний камінь, ні світлини, ніколи не давав прослухати той запис, за винятком простих неосвічених людей. Інші сказали б, що я сам усе вигадав, і просто підняли б мене на сміх. Та все ж я можу спробувати показати світлини. На них чітко видно сліди кігтів, хоча самих істот, які їх залишили, неможливо сфотографувати. Шкода, що ніхто не бачив тієї почвари вранці, до того, як вона зникла!
Не знаю, що буде далі. Після всього, що зі мною трапилося, божевільня для мене — таке ж нормальне місце, як і будь-яке інше. Лікарі допоможуть мені набратися духу, щоб покинути цей будинок, а це для мене зараз найважливіше.