Десь унизу лежали міські дахи, але саме тоді, коли я вголос читав дев’яту строфу прадавнього закляття, у вікно мансарди хтось пошкрябався. Здригнувшись, я усвідомив, що це означає — при переході кожен відкидає тінь і вже до віку буде з нею. Я на це спромігся — книга була саме тим, на що я сподівався. Тої ночі я пройшов крізь вихор викривленого часу і видінь, і коли в мансарді мене заскочив ранок, я дивився вже зовсім іншими очима на полиці, стіни і все приладдя.
Ніколи більше я не бачитиму світ таким, яким знав раніше. Хоч би що потрапляло у поле мого зору, в ньому завжди було трохи від минулого і трохи від майбутнього, і завдяки можливостям мого оновленого зору навіть звичні речі виглядали незнайомими. Відтоді я жив у фантастичному сновидінні, де все було для мене чужим або напівзнайомим; і що більше я долав переходів, то важче було впізнавати предмети вбогої реальності, якій я так довго належав. Ніхто більше не бачив того, що бачив я довкола себе, і я став мовчазним відлюдником, аби не зажити слави божевільного. Мене боялися собаки — відчували потойбічну тінь, що тепер завжди була поруч. І все одно я продовжував читати — забуті таємні книжки й манускрипти, до яких мою увагу привертало нове бачення світу — і долав нові шляхи у просторі й бутті, прагнучи дістатися серцевини незвіданого космосу.
Я пам’ятаю ніч, коли накреслив вогнем п’ять концентричних кіл на підлозі і, розташувавшись у самому центрі, заспівав дивовижну літанію, принесену посланцем із Тартару. Стіни впали, а мене підхопив чорний вітер і поніс крізь сірий безмір, гострі піки невідомих гір туманіли далеко внизу, а потім запанувала непрозірна пітьма, після якої міріади яскравих світил зійшлися у дивовижні, геть незнайомі сузір’я. Перегодом я побачив далеко під собою зелену рівнину і місто з покрученими вежами; такого стилю я не тільки ніколи не стрічав, а й не читав про такий, і навіть не міг собі уявити. Наблизившись до міста, посеред площі я вгледів велику квадратну кам’яницю і відчув, як огидний страх стискає мені серце. Я кричав і борсався, а потім провалився у темряву і отямився на підлозі мансарди, у центрі сяйва п’яти кіл. Та нічна мандрівка нічим не відрізнялася від багатьох інших, однак уперше я відчував такий непідробний страх, бо зрозумів, що підійшов до потойбічних просторів і світів значно ближче, ніж будь-коли раніше. Надалі до магічних формул я ставився набагато обережніше, бо не мав бажання назавжди вийти за межі свого тіла, відірватися від землі і зникнути у незвіданих просторах, звідки немає вороття.
Зловісний пастир
Інтелігентний, поважного вигляду сивобородий чоловік у скромному одязі провів мене до кімнати в мансарді, попередивши:
— Так, він жив саме тут, однак я радив би вам нічого тут не чіпати. Через допитливість ви забуваєте про відповідальність. Ми ніколи не приходимо сюди вночі, а сторонніх пускаємо лише тому, що такою була його воля. Ви знаєте, що він зробив. Їхня жахлива община взяла увесь клопіт на себе, нам навіть не відомо, де його поховано. Не було жодних законних або якихось інших способів на них вплинути.
Сподіваюся, ви не затримаєтесь тут після настання ночі. І дуже прошу вас, у жодному разі не торкайтесь тієї штуковини на столі — тієї, що схожа на коробку сірників. Ми не знаємо, що воно таке, але підозрюємо, що вона має якийсь стосунок до того, чим він займався, а тому намагаємось навіть не затримувати на ній погляду.
Після того чоловік пішов, залишивши мене у мансарді самого. Кімната була темна, запорошена, майже без меблів, однак досить охайна — за нею доглядали. На полицях — праці теологів і класичних середньовічних авторів, а у книжковій шафі добірка трактатів з магії — Парацельс[160], Альберт Великий[161], Тритемій[162], Гермес Трисмегіст[163], Борель[164] та інші, назв яких, написаних літерами незнайомої мені абетки, я так і не спромігся прочитати. Меблі в кімнаті були найпростіші, а єдині двері вели до комірчини. За вхід правила квадратна ляда у підлозі, що виходила на давні і дуже круті сходи. Вікна були засклені невеликими круглими шибками, а товстенні балки з чорного дуба додавали всьому приміщенню відтінку автентичної давнини. Кажучи по-простому, дім виглядав як уламок старожитньої минувшини. Здається, тоді я знав, де саме опинився, але точніше не скажу, не пам’ятаю. Певна річ, що то був не Лондон, а скоріш за все, приморське портове містечко.
160
Швейцарський алхімік, лікар, філософ. Вважається найвидатнішим окультистом Середньовіччя.
161
Німецький філософ, теолог, природознавець. Чернець ордену домініканців, наставник Томи Аквінського.
162
Йоган Тритемій — німецький теолог, дослідник демонології та магії. Вважається одним із засновників криптографії.
163
Грецьке божество, у християнській традиції — філософ, маг, автор теософських трактатів.
164
П’єр Борель (фр. Pierre Borel, лат. Petrus Borellius) — французький учений, алхімік, королівський лікар, дослідник історії.