Я не намагатимусь розповісти в усіх подробицях про своє життя з 1908 по 1913 рік — охочі можуть про все дізнатися із підшивок старих газет і наукових журналів, як це зробив і я сам. Я отримав змогу користуватися грішми на власний розсуд і витрачав їх доволі ощадно та помірковано — переважно на подорожі та навчання. Однак мої мандри жодним чином не можна було вважати звичайними, адже я на тривалий час зникав у найвіддаленіших і найпустельніших куточках планети. У 1909 році я провів місяць у Гімалаях, а 1911 року привернув до себе увагу подорожжю на верблюді у глиб недосліджених пустель Аравійського півострова. Я так і не зміг з’ясувати, що відбувалося під час цих експедицій. Влітку 1912-го я зафрахтував судно, на якому здійснив плавання до арктичних широт північніше Шпіцберґена — невдале, судячи з очевидного розчарування. Наприкінці того ж року я провів кілька тижнів сам у величезному комплексі вапнякових печер Західної Вірджинії, перевершивши за тривалістю перебування в експедиції як своїх попередників, так і всіх пізніших дослідників. Система цих лабіринтів така заплутана, що годі й думати простежити мій маршрут.
Моє перебування в університетах запам’яталося надзвичайною швидкістю засвоєння інформації, наче інтелектуальні можливості моєї другої особистості значно перевершували мої. Ще я виявив, що у мене були просто феноменальні швидкість читання і працездатність. Я міг запам’ятовувати книжку з усіма подробицями зі швидкістю перегортання сторінок, а моя здатність миттєво тлумачити складні теорії справді вражала. Час від часу в газетах з’являлися вельми скандальні статті про те, що буцімто я своєю волею можу впливати на думки та дії інших людей, хоча я й намагався, як міг, не показувати цього хисту.
Інші повідомлення такого роду стосувалися моїх тісних зв’язків із провідниками окультних груп, а також дослідниками, яких підозрювали у контактах з безіменними послідовниками доісторичних культів з непристойними обрядами. Усі ці чутки, хоча й не отримали реального підтвердження, значною мірою були спровоковані моєю пристрастю до читання праць вельми сумнівного характеру, адже не могли не помітити моєї цікавості до рідкісних старовинних книжок. Є ґрунтовні докази, підкріплені заувагами на полях книжок, того, що я ретельно студіював Cultes des Goules[165] графа д’Ерлета, De Vermis Mysteriis[166] Людвіґа Пріна, Unaussprechlichen Kulten фон Юнтца, вцілілі фрагменти загадкової Книги Ейбона, а також страхітливий Некрономікон божевільного Абдула Альхазреда. А ще ні для кого не було таємницею нечуване пожвавлення різношерстих магічних і сатанинських культів саме під час моєї дивної переміни.
Улітку 1913 року у мене з’явилися ознаки збайдужіння і послаблення інтересу до цієї теми, я неодноразово натякав своїм помічникам на ймовірне наближення змін у моєму стані. Говорив, що прокидаються спогади про ранній період мого життя; щоправда, більшість співрозмовників вважала мене нещирим, адже всі мої одкровення базувались на фактах, які можна було запозичити зі старих приватних паперів. У середині серпня я повернувся до Аркгема й оселився у своєму раніше покинутому домі на Крейн-стріт. Там я встановив надзвичайно цікавий апарат, зібраний по частинах різними виробниками наукового приладдя з Європи та Америки, і ретельно беріг його від будь-кого, хто міг би спробувати у ньому розібратися. Ті, хто його бачив — робітник, служниця і нова економка, — твердили, що він був чудернацькою сумішшю важелів, коліс і дзеркал, не більше двох футів заввишки, фута завширшки і фута завтовшки; опукле центральне дзеркало апарата мало ідеально круглу форму. Виробники, яких пізніше вдалося віднайти, підтвердили ці дані.
У п’ятницю ввечері 26 вересня я відпустив економку й служницю до обіду наступного дня. Допізна в домі горіло світло, і я був там не один — до будинку автомобілем підкотив худорлявий темноволосий чоловік, на вигляд іноземець. Востаннє світло у вікнах бачили близько першої ночі. О другій п’ятнадцять полісмен світла в домі вже не бачив, але автомобіль незнайомця усе ще стояв на узбіччі. Близько четвертої ранку автомобіля на місці вже не було. О шостій ранку в будинку доктора Вілсона задзвонив телефон і нерішучий голос з іноземним акцентом попрохав доктора заїхати до мене додому і привести мене до тями. Як з’ясувалося пізніше, цей дзвінок був міжміським, його зробили із телефонної будки на Північному вокзалі Бостона; що стосується худого іноземця, то за ним уже й слід простиг.
165
«Культи вампірів» — вигадана Робертом Блохом книга чорної магії. Ім’я автора Francois-Honore Balfour, Comte d’Erlette натякає на Авґуста Дерлета.
166
«Таємниці Хробака» — вигаданий гримуар з оповідання Роберта Блоха «The Shambler from the Stars», 1935. За порадою Лавкрафта, автор переклав англійську назву «Mysteries of the Worm» латиною.