Але не всі мої негаразди сприймалися як напівабстрактні. Ще були сни, які поступово ставали все яскравішими і конкретнішими. Розуміючи, як їх сприйматимуть сторонні, я уникав говорити на цю тему із будь-ким, крім сина і кількох психологів, яким довіряв, однак пізніше вирішив якомога ґрунтовніше дослідити випадки подібних захворювань, аби з’ясувати, наскільки типовими або нетиповими були такі видіння серед тих, хто став жертвою амнезії. Мене одразу ж радше стривожили, ніж заспокоїли результати дослідження, підтримані авторитетом досвідчених психологів, істориків, антропологів і психіатрів, а також свідчення про відомі випадки роздвоєння особистості — починаючи з легенд про біснуватих і закінчуючи сучасними науково обґрунтованими фактами.
Незабаром я з’ясував, що мої сни не мали аналогів серед величезної кількості описаних у різні часи випадків амнезії, проте вдалося віднайти кілька письмових свідчень, які приголомшували — вражаючою подібністю до мого випадку. Частина з них стосувалася давнього фольклору, решта — це історії хвороби з медичних архівів, і два чи три історичні казуси вдалося виловити у загальному плині подій. Таким чином, моє захворювання виявилось надзвичайно рідкісним, хоча щось подібне і можна було знайти від початку історії людства. На деякі сторіччя припадало по одному, два або й три такі випадки, на інші — жодного, принаймні, жодного документально підтвердженого.
Сутність кожного з цих випадків завжди була однакова: людина з гострим розумом раптом починає вести геть інше життя, що триває більш-менш довгий проміжок часу, абсолютно невластиве для неї. Попервах воно характеризується певною втратою навичок мовлення і руху, а надалі — напрочуд швидким засвоєнням знань з різних галузей науки, історії, мистецтва й антропології. Ця бурхлива активність поєднується з якоюсь надлюдською здатністю засвоювати величезний обсяг інформації. Після цього відбувається таке ж раптове повернення свідомості попередньої особи, яку відтоді й до скону періодично мордують невиразні потойбічні сни з уривками незвичайних страшних спогадів, ретельно кимось видалених з її пам’яті. Подібність цих кошмарів з моїми власними — до найменших другорядних деталей — не дозволяла сумніватися у їх безумовній типовості. В одному або двох випадках у мене виникало неясне відчуття впізнавання, наче я вже знав про цих людей раніше — через якісь космічні канали, природа яких настільки похмура й страшна, що відбиває бажання навіть думати про це. У трьох випадках зустрічалися згадки про незнайомий пристрій на кшталт того, який привезли до мого будинку напередодні другого перетворення.
Ще одна загадка діймала мене під час розслідування — помітно більша кількість характерних жаских сновидінь у людей, що не перебували у стані амнезії. Вони переважно мали дуже посередні розумові здібності, а деякі були на такому примітивному щаблі розвитку, що видавалося просто неможливим уявити їх у ролі хай навіть елементарного тілесного провідника для чужого розуму з невситимою жагою пізнання. На якусь мить ці люди відчували пекучу хвилю чужої присутності, а потім та хвиля спадала, залишаючи по собі лиш слабкий спомин про нелюдські страхіття.
За останні півстоліття було зареєстровано щонайменше три такі випадки, останній — якихось п’ятнадцять років тому. Чи не шукає хтось у часі наосліп, нишпорячи у неосяжних просторах Природи? Чи не були ці випадки жахливими експериментами, джерело і сенс яких лежали поза межами людського розуміння? Над такими питаннями я сушив голову у хвилини слабкості, коли мої фантазії підігрівали зроблені мною під час досліджень припущення. Однак я не міг заперечувати можливості зв’язку між легендами сивої давнини і порівняно нещодавніми проявами дивної амнезії, жертви якої, так само, як і лікарі, не маючи ані найменшого уявлення про інші випадки, скрізь описували однакові симптоми, що до дрібниць збігалися з моїми.
Що ж до природи моїх снів і фантазій, які з часом ставали дедалі нав’язливішими, то я й досі остерігаюся про них згадувати. В них усе частіше почали проступати лиховісні ознаки безумства, і мені здавалося, що я от‑от збожеволію. Може, то була якась мара, притаманна кожному, хто пережив провали у пам’яті? Або ж, першопричиною були несвідомі спроби заповнити раптову порожнечу вигаданими споминами — це і зумовило вибрики підсвідомості. Такого погляду (хоча на сьогодні альтернативна — фольклорна — теорія видається мені більш вірогідною) дотримувалися численні психіатри, які допомагали мені у пошуках подібних клінічних випадків і поділяли мій подив через їх подібність до мого захворювання. Вони не вважали цей стан божевіллям у чистому вигляді, а класифікували радше як одну з форм нервового розладу. Такі дії лікарі розцінювали як цілком нормальні та правильні з огляду на принципи психології, цілком схвалюючи мою схильність вивчати й аналізувати це явище замість намагатися його забути або приховати. Я особливо цінував поради тих лікарів, що обстежували мене у період, коли моєю фізичною оболонкою володіла інша особистість.