Як я вже казав, ці видіння далеко не одразу виявили свою жахливу природу. Звісно, багато хто бачить ще химерніші сни, доповнені недоладними уривками денних вражень, картин і прочитаних книжок, примхливо викривлених снами. Якийсь час я намагався сприймати свої видіння як щось природне, попри те, що ніколи раніше не був до них схильний. Значна частина цих, здавалося б, аномальних явищ, як я себе переконував, насправді могла випливати із простих і буденних джерел, відстежити і розкрити які мені не щастило з якихось суто суб’єктивних причин; інші ж могли відображати запозичену з книжок інформацію про рослинний світ та інші деталі життя планети в доісторичну епоху якихось півтораста мільйонів років тому — у пермську чи тріасову добу. Втім, за кілька місяців почуття страху поступово почало брати гору над усіма іншими — це сталося, коли сни почали незмінно набувати вигляду особистих спогадів. Я подумки став їх пов’язувати із незрозумілими розладами — якимись обмеженнями, що блокували мою пам’ять, порушенням сприйняття часу, відчуттям неприємної взаємозалежності між мною і моєю другою особистістю в період 1908–1913 років і, значно пізніше, незбагненною відразою до самого себе.
Коли ж у снах почали з’являтися подробиці, мій страх зріс у тисячу разів, аж поки у жовтні 1915 року я відчув, що маю щось із цим робити. Саме з того часу я почав інтенсивно вивчати відомі випадки амнезії і видінь, відчуваючи потребу віднайти переконливе пояснення для усього, що зі мною коїться, позбутися його емоційного полону. Однак, як про це вже було сказано, спершу результат виявився цілком протилежним. Мене дуже непокоїло те, що мої сни майже точно повторюють сни інших людей, особливо якщо взяти до уваги, що деякі з них описано задовго до того, як люди досягли сучасного рівня геологічних знань і могли б завдяки цьому змалювати доісторичні ландшафти. Більше того, у багатьох звітах наводилися жахливі деталі та пояснення у зв’язку із видіннями великих будівель, джунглів, садів і вже знайомих мені зі снів речей. І самі по собі видіння та неприємні враження від них були вельми кепськими, однак те, на що натякали або про що твердили інші сновидці, межувало з відвертим божевіллям або ж із неприхованим блюзнірством. Гірше того, мої власні псевдоспогади наче стали ще несамовитішими, а сни повнилися натяками на майбутні одкровення, проте більшість лікарів вважали за доцільне продовжувати мої пошуки.
Я ґрунтовно вивчав психологію, що спонукало мого сина Вінґейта взяти з мене приклад, і саме ці заняття поклали початок його науковій діяльності і принесли згодом професорську посаду. В 1917 і 1918 роках я прослухав спеціальний курс лекцій в Міскатонікському університеті. Мій інтерес до медицини, історії, антропології не послаблювався. Я навідувався до найвіддаленіших бібліотек, і, врешті-решт, до моїх рук потрапили маловідомі заборонені праці з містики і чорної магії, які свого часу так зацікавили мого двійника. Я переглянув кілька книжок, які гортав ще у зміненому стані, і мене вразили деякі зауваги на полях і поправки, внесені до жахних текстів таким почерком і з такими зворотами, які навряд чи можуть належати людині.
Зауваги робилися тими ж мовами, якими було написано книжки, кожну з яких автор приміток знав однаково добре, хоча його знання, вочевидь, були академічними. Проте одна з приміток на сторінках Unaussprechlichen Kulten фон Юнтца різко відрізнялась від усіх інших. Її було зроблено тим самим чорнилом, що й примітки німецькою мовою, але складалась вона із чудернацьких хвилястих ієрогліфів, що не мали нічого спільного з будь-яким зразком людського письма. Ці ієрогліфи повною мірою відповідали знакам у написах із моїх снів, чий зміст із часом я підсвідомо почав схоплювати, і мені здавалось, що я вже знаю, що вони означають, або підійшов до тієї межі, коли от‑от пригадаю. Остаточно мене збили з пантелику бібліотекарі; на підставі попередніх переглядів книжок і записів у картці їх видачі вони твердили, що всі ці примітки зробив я сам під час перебування у зміненому стані. Тут варто зазначити, що я не володів жодною із трьох використаних мов.
Зібравши докупи всі доступні матеріали — стародавні й сучасні, медичні й антропологічні, я виявив доволі тісне переплетіння міфів і галюцинацій, масштабність і безладність яких мене просто приголомшили. Втішало одне — той факт, що міфи сягали коріннями у сиву давнину. Незрозуміло, як цілком правдоподібні описи пейзажів палеозойської або мезозойської ери могли увійти до сюжетів, складених у ту пору, коли не було жодної можливості отримати точні наукові дані. Факти суперечили здоровому глузду і водночас підказували першопричину виникнення таких схожих між собою галюцинацій. Безсумнівно, повторюючись, випадки амнезії поступово створили певну загальну міфологічну модель, яка водночас зі своїм поширенням почала впливати у зворотному напрямку на людей, які стали жертвами цього захворювання, повертаючись до них у вигляді одних і тих самих уявних спогадів. Я сам у період свого безпам’ятства прочитав і вивчив усі ці давні казки — моє розслідування пізніше це підтвердило. Чому ж тоді не припустити, що мої сни та емоційні переживання лиш відобразили знання, яких я набув через посередництво свого другого «я»? Деякі зі згаданих вище міфів мали тісний зв’язок з іншими відомими легендами про Землю до появи людини — передовсім з давньоіндійськими, де йдеться про незмірні та приголомшливі безодні часу; вони пізніше стали складовою частиною сучасної теософії.