Коли обурення і подив полоненої особистості спадали, коли (враховуючи, що вона покинула тіло, яке значно відрізнялося від тіла представника Великої Раси) вона дещо звикала, пристосовувалася до своєї тимчасової подоби, їй дозволяли задовольнити жагу пізнання, познайомитися з дивами та мудрістю навколишнього світу, як це робила і друга особистість. З відповідними заходами перестороги і в обмін на певні послуги їй дозволяли подорожувати по всіх населених районах планети у гігантських повітряних кораблях або дорогами у подібних до суден апаратах з атомними двигунами; полоненого також допускали до бібліотек, де зберігалися всі відомості про минуле й сучасність планети. Таке ставлення примиряло багатьох бранців з їхньою долею; маючи гострий і гнучкий розум, вони швидко опановували всі приховані таємниці Землі, закриті сторінки недосяжного минулого і кидались у запаморочливий вир часу, жадібно поглинали будь-яку інформацію про майбутнє тих рас і епох, з яких походили.
Іноді окремим бранцям дозволяли зустрітися з іншими полоненими із майбутнього, поділитися думками зі свідомостями, з якими їх розділяють сотні, тисячі або мільйони років. Кожен мусив скласти рідною мовою детальний звіт про себе і той історичний період, в якому він жив; надалі ці документи надходили до центрального архіву.
До сказаного можна додати, що серед захоплених сутностей була особлива група, яка порівняно з іншими мала значно більше привілеїв. То були приречені померти довічні полонені у ветхих тілах представників Великої Раси, які, відчуваючи наближення смерті, прагнули врятувати свій розум від згасання. Було цих бідолах менше, ніж можна було б очікувати, позаяк довголіття представників Великої Раси послабило у них любов до життя — особливо серед найвидатніших, здатних до перенесення. Саме таке перенесення старіших розумів і спричинило випадки несподіваних і незворотних змін особистості — в історії людства можна знайти подібні приклади.
Що ж до звичайних дослідницьких експедицій, то дізнавшись про все, що його цікавило в майбутньому, прибулець створював такий самий проекційний апарат, як і той, що переправив його свідомість, і здійснював зворотну проекцію. В результаті він потрапляв до власного тіла у свою епоху, а захоплена ним свідомість поверталася до свого тіла і до свого часу. Це перенесення було неможливим у єдиному випадку — коли під час обміну помирало котресь із двох тіл. У цьому разі свідомість дослідника — подібно до тих старих, що намагались уникнути смерті, — залишалася доживати віку в чужому тілі у майбутньому, а у протилежному випадку його партнер-бранець перетворювався на постійного полоненого і був приречений до кінця свого життя залишатися у тілесній оболонці і часі представника Великої Раси.
Така доля здавалася менш жахливою, коли і сам бранець належав до Великої Раси, що траплялось не дуже й рідко, адже ця раса переймалася своїм майбутнім в усі періоди часу. Кількість вмираючих постійних переміщених представників Великої Раси була мізерною — переважно через сувору заборону проектувати старих і помираючих осіб на своїх одноплемінників з майбутнього. За допомогою проектування порушників суворо карали у новій подобі, а інколи застосовували примусовий зворотний обмін. Складні випадки вторгнення в досліджувані або вже полонені свідомості у різних регіонах минулого були відомі, їх ретельно виправляли. У кожний конкретний період з моменту винайдення проекції свідомості в суспільстві існувала вельми невелика, але легко впізнавана і контрольована група тимчасових переселенців з давніх епох Великої Раси.
Перед поверненням у свій час кожну полонену свідомість чужинського походження піддавали операції вибіркового гіпнозу, блокуючи ті ділянки пам’яті, де містилась інформація про Велику Расу: це робилося задля уникнення можливих небажаних наслідків неконтрольованого перенесення в часі великих обсягів інформації. Декілька випадків зворотного переміщення без попереднього стирання пам’яті вже викликали і викликатимуть у майбутньому серйозні катастрофи. Саме два такі випадки (як про це оповідають давні міфи) і стали причиною того, що людство дізналося про існування Великої Раси. Серед усіх її матеріальних пам’ятників, що фізично і безпосередньо збереглися як свідки того прадавнього світу, лишилися хіба кам’яні руїни у важкодоступних районах планети і під водою, а ще окремі фрагменти так званих Пнакотикських рукописів.