Узявши на озброєння таку філософію, я спромігся відновити душевну рівновагу, хоча видіння (а не абстрактні враження) виникали дедалі частіше і щоразу доповнювались новими тривожними подробицями. У 1922 році я відчув себе спроможним повернутися до роботи в університеті, де знайшов практичне застосування набутим знанням, узявшись читати курс лекцій з психології. На той час посаду професора політекономії обіймала інша людина, до того ж, відколи я пережив напад хвороби, сама методика викладання політекономії зазнала суттєвих змін. Мій син тоді готувався стати аспірантом, а надалі — і претендувати на професорську посаду, тож ми багато і плідно працювали разом.
Тим часом, я не припиняв ретельно занотовувати все, що бачив у снах — дуже яскравих і насичених подіями. Я розглядав ці звіти як по-справжньому важливі психологічні документи. Сни були неймовірно схожі на спогади, хоча я доволі успішно намагався позбутися цього враження. У своїх записах я змальовував фантасмагорії як щось уже бачене, в інших же випадках відкидав їх, як поволоку нічних міражів. Ніколи я не згадував про них у приватних розмовах, однак чутки про мої щоденникові записи таки стали надбанням місцевої громади, і дехто навіть почав пліткувати про стан мого душевного здоров’я. Цікаво, що ці думки поширювали цілковиті дилетанти, їх не підтримав жоден професійний лікар чи психолог.
З-поміж сновидінь, які я бачив після 1914 року, згадаю лиш деякі, а детальніші звіти й записи може взяти в університетській бібліотеці й самостійно вивчати будь-який допитливий студент. Цілком очевидно, що з плином часу тиск на мою свідомість дещо послабився, масштаби видінь суттєво зросли, але і в цьому випадку залишалися розрізненими окремими фрагментами без чіткої мотивації. Схоже, що у своїх снах я щоразу мав більшу свободу пересування: мандрував серед велетенських кам’яних споруд, переходив від однієї до іншої по широких підземних коридорах — загальновживаних шляхів сполучення. Часом на нижчих рівнях я помічав ті самі гігантські опломбовані люки, які оточувала атмосфера страху й заборон. Я бачив грандіозні басейни, обкладені мозаїчною плиткою, і кімнати, наповнені безліччю дивних і незбагненних речей. Ще там були колосальні підземні цехи зі складними машинами та пристроями, про призначення яких можна було хіба що здогадуватися, а їхні звуки проникли у мої сни лише за багато років. Тут я можу зауважити, що зір і слух — єдині з моїх чуттів, якими я користувався у фантастичному світі.
Справжній жах почався у травні 1915 року, коли я вперше побачив живих істот. Це сталося ще до того, як я ознайомився з давніми міфами і описами подібних випадків у медичній літературі, а тому не знав, чого чекати. Мірою того, як у моїй свідомості послабилися ментальні бар’єри, всередині приміщень і на вулицях я став помічати великі скупчення прозорого туману. Поступово туман ставав густішим і окресленішим, аж поки я не побачив жахливих обрисів неймовірно чітко. Перед моїми очима постали величезні, переливчасті конусоподібні тіла близько десяти футів заввишки і стільки ж завширшки у нижній частині, зі складчастою шкірою, вкритою лускою, здається, досить пружною. З верхньої частини конуса виступало чотири гнучкі відростки, кожен з фут завтовшки і з такими ж складками. Ці відростки могли скорочуватися до мінімального розміру, а могли і витягтися на добрих десять футів. Два мали на кінцях щось подібне до величезних клешень, третій закінчувався чотирма червоними і схожими на труби придатками. На кінці четвертого була жовтава, неправильної форми куля діаметром приблизно два фути, на «екваторі» котрої розташувалися три великі темні ока. На самій маківці голови примостилися чотири тонкі сірі стебла з квіткоподібними пуп’янками, а з нижньої її частини звисало вісім блідо-зелених чи то вусиків, чи то мацаків. Нижню частину конуса облямовував сірий пружний матеріал, який то скорочувався, то розтягувався, і у такий спосіб це неповоротке створіння пересувалося.
Дії цих істот, хоча й не загрозливі, налякали мене навіть більше, ніж їхня зовнішність — було моторошно бачити, як химерні істоти роблять речі, які здатна робити тільки людина. Вони неквапливо пересувалися по великих залах, брали з полиць книжки і підходили з ними до великих столів або навпаки, ставили книжки на місця і робили якісь записи особливими стрижнями, які стискали блідо-зеленими мацаками голови. Дебелими кінцівками-клешнями вони переставляли книжки і вели бесіди — їхня мова складалася з клацання і шарудіння. Одягу в істот не було, зате вони носили на верхній частині конуса своєрідні торби або ранці. Голови зазвичай тримали на рівні вершини конуса, хоча нерідко їх піднімали або опускали. Три інші відростки, коли в них не було потреби, звисали уздовж тіла, скоротившись до п’яти футів. З огляду на швидкість їх читання, письма і роботи з машинами (ті, що стояли на столах, якось були пов’язані з розумовою діяльністю), я зрозумів, що їхній інтелект значно перевершує людський.