Усе, чого хочуть Прибульці від людини, — це миру і невтручання, а ще інтелектуальних взаємозв’язків. Саме це останнє зараз конче потрібне, адже наші знання і технічні засоби досягли такого рівня, за якого на Землі стає неможливим існування таємних аванпостів Прибульців Ззовні. Прибульці прагнуть краще пізнати людей і заохотити деяких духовних і наукових лідерів дізнатися про себе якомога більше. Внаслідок такого обміну інформацією всі негаразди минуть і встановиться прийнятний для обох сторін modus vivendi[39]. Будь-які припущення щодо поневолення або знищення людства просто сміховинні.
На шляху до «покращення взаєморозуміння» Прибульці, цілком природно, вирішили скористатися моїм чималим досвідом, позаяк я зібрав достатньо інформації про них, і залучити мене як першого на Землі їхнього перекладача. Учора вночі вони багато чого розповіли мені, навели факти величезної ваги, що відкривають безмежні горизонти, а надалі мені повідомлять ще більше — усно і письмово. Мене поки що не запрошували здійснити подорож назовні, хоч я і не виключаю, що в майбутньому сам цього захочу, використовуючи спеціальні засоби, які перевершують все, що ми звикли вважати досягненнями людства. Мій дім більше не братимуть в облогу, все повернулося до нормального стану, і для собак відтепер роботи теж не буде. Замість страхів я отримаю нагоду долучитися до неосяжних джерел знань та інтелектуального вдосконалення, недоступних для простих смертних.
Прибульці — чи не найбільш вражаючі органічні створіння у просторі й часі та поза ними — це представники космічної раси, поруч з якими всі інші форми життя є лишень виродженими відгалуженнями. Вони більшою мірою рослинного, аніж тваринного походження, якщо такі терміни можна застосувати до матерії, з якої вони створені. Мають губчасту структуру, але наявність субстанції, подібної до хлорофілу, і доволі своєрідна система травлення цілком відрізняють їх від справжніх cormophytic fungi[40]. Справді, речовина їхніх тіл є зовсім чужою для нашої частини космосу — електрони у ній мають зовсім інший рівень вібрацій. Саме тому цих створінь неможливо сфотографувати на звичайну фотоплівку або пластинку, хоча наші очі можуть їх бачити, однак хімік з добрим знанням справи спромігся б створити фотоемульсію, яка збереже їхні зображення.
Істоти їхнього виду володіють рідкісною здатністю пересуватися в холоді безповітряного міжзоряного простору в тілесних оболонках, хоча деякі підвиди потребують механічних пристроїв або своєрідних хірургічних перетворень. Лишень у деяких особин є крила, що чинять опір етеру, вони типові для вермонтського різновиду. Ті з них, що обжилися на віддалених гірських вершинах Старого Світу, потрапили туди в інший спосіб. Їхня зовнішня схожість з окремими представниками тваринного світу, так само як і будова, що її ми можемо сприймати як матеріальну, є наслідком радше паралельної еволюції, аніж близької спорідненості. Їхні розумові здібності перевершують усі, які мають інші сущі живі форми, хоча крилаті створіння з наших пагорбів навіть не є найрозвиненішими. Телепатія — звичайний засіб їхнього спілкування, але вони мають рудиментарні голосові органи, які після нескладної хірургічної операції (а хірургія для них річ звичайна, і вони досягли значних успіхів у цій царині) здатні приблизно відтворювати мову будь-якої істоти, що володіє навичками мовлення.
Їхнє основне нинішнє місце проживання — досі не відкрита людством планета[41] на самому краю Сонячної системи, де майже немає світла, вона розташована за Нептуном і є дев’ятою за віддаленістю від Сонця. Це, як ми з’ясували, об’єкт, що у деяких давніх заборонених рукописах дістав містичну назву «Юґґот»; невдовзі він може стати джерелом концентрованого розумового впливу на наш світ задля спрощення ментального спілкування. Мене не здивує, якщо астрономи стануть доволі чутливими до цих потоків думок і відкриють Юґґот, коли Прибульці того захочуть. Але Юґґот, поза сумнівом, є лиш засобом для досягнення мети. Переважна кількість цих створінь живе серед дивовижно влаштованих безодень, що виходять за межі найсміливішої людської уяви. Сфера простору-часу, що її ми розглядаємо як сукупність усього сущого, насправді є лиш атомом в істинній нескінченності, і належить вона їм. І та частина цієї нескінченності, яку тільки може осягти мозок людини, поступово відкриється мені, як до цього відкрилася не більше як п’ятдесятьом іншим людям за всю історію існування нашого виду.
41
Хоча про відкриття Плутона і було оголошено під час роботи Лавкрафта над твором, пошуки транснептунової планети велися ще з 1848 року.