Прийшовши на Землю, ці істоти побудували великі міста з базальтових веж без вікон і безжально винищували усе живе. Так було тоді, коли свідомості Великої Раси перенеслися сюди крізь порожнечу, що відділяла Землю від похмурого світу по той бік галактики; світ цей під назвою Йіт згадано у моторошних і суперечливих Елтдаунських фрагментах[175]. Новоприбулі створили потужну зброю і доволі легко здолали небезпечних суперників, спромігшись загнати їх до обжитих тими печер у глибині Землі, а потім замурували входи і залишили напризволяще, а самі заволоділи величезними містами своїх попередників. При цьому вони зберегли деякі давні споруди — радше через забобони, ніж через байдужість або науковий чи історичний інтерес.
Але з плином віків знову почали з’являтися невиразні, проте лиховісні ознаки того, що Давні Істоти у глибинах Землі набирають сили, їх стає все більше. Час від часу відбувалися несподівані, вкрай жорстокі вторгнення у маленькі й віддалені поселення Великої Раси або у покинуті міста — там, де виходи з-під землі не були надійно замуровані або не охоронялись. Після цього було вжито додаткових заходів, багато виходів перекрили назавжди — втім, декотрі люки запечатали і зберегли зі стратегічною метою, для боротьби з Давніми Істотами, якщо вони спробують прорватися там, де на них не чекають. Такі рукотворні геологічні зміни спричинили появу розколин у земній корі, руйнування шляхів, повільне знищення споруд зовнішнього світу і залишків будівель переможених попередників.
Напади Давніх Істот мали значно серйозніші наслідки, ніж можна було очікувати, і завдали невигойної рани психології Великої Раси. Відчуття постійного жаху було настільки сильним, що ніхто не смів згадати навіть про зовнішній вигляд тих істот, тож я так і не зміг до пуття з’ясувати, на що вони були схожі. Поширювалися непевні чутки про їхню дивовижну пластичність, про здатність на час втрачати видимість, а дехто пошепки розповідав про їхню спроможність контролювати і використовувати потужні вітровії як зброю. Здається, їм також приписували дивні свисти і колосальні відбитки ніг з п’ятьма круглими пальцями.
Було очевидним, що жахлива катастрофа, якої так боялася Велика Раса і яка могла спіткати її цивілізацію у майбутньому, — катастрофа, що змусить мільйони кращих умів шукати порятунку за прірвою часу в незвичних, чужих тілесних формах у безпечнішому майбутньому, — буде безпосередньо пов’язана з останнім і невідпорним нападом Давніх Істот. Проекція розуму крізь час дозволила передбачити невідворотну трагедію, і Велика Раса ухвалила рішення — ніхто не повинен стати жертвою, якщо є бодай найменша надія уникнути трагедії. З досліджень пізнішого періоду історії вони знали, що напад буде не так спробою заволодіти матеріальним світом, як помстою — адже проекції показали, що поява і зникнення рас не призводили до зіткнення із жахливими істотами з підземного світу. Можливо, ці істоти вирішили зберегти вірність бездонним земним надрам, а не мінливій і підвладній шаленим буревіям поверхні, тим більше, що вони не потребували світла. Також можливо, що їхні сили з плином часу поступово зменшувалися. Ще було достеменно відомо, що підземні мешканці вимруть задовго до появи постлюдської раси жуків, яка стане об’єктом масованого вторгнення з минулого. А тим часом Велика Раса зберігала пильність, тримаючи потужну зброю напоготові та уникаючи зачіпати страшну тему у повсякденних розмовах і записах. І постійно тінь безіменного жаху лежала на запечатаних люках і похмурих давніх вежах без вікон.
Таким здавався мені цей світ, який щоночі поставав у моїх неспокійних снах. Не візьмуся точно описати, які саме у мене виникали тривожні відчуття, позаяк були вони невловимі і залежали переважно від точності моєї псевдопам’яті. Як я вже згадував, дослідження допомогли мені знайти захист від таких відчуттів у формі раціональних психологічних пояснень, і цей імунітет з плином часу зміцнився завдяки непомітному звиканню. Втім, попри все, незрозумілий жах заповзав у мою душу несподівано і підступно, проте не охоплював мене цілком, як то бувало раніше, і після 1922 року я жив нормальним життям, поринувши у роботу і не забуваючи про відпочинок.
175
Вигадані Річардом Сірайтом фрагменти глиняних табличок, знайдені у шарах тріасового (за Лавкрафтом — пермського) періоду.