Кілька років по тому я дійшов висновку, що мій досвід — включно з подібними історіями хвороби і відповідними деталями фольклору — слід узагальнити і опублікувати задля допитливих студентів, а тому підготував низку статей, у яких стисло виклав суть справи і додав начерки деяких живих істот, пейзажів, декоративних мотивів та ієрогліфів, їх я зробив по пам’яті, пригадуючи бачене у снах. Ці статті вийшли друком протягом 1928–1929 років у Журналі Американського психологічного товариства, однак не привернули особливої уваги. Я ж тим часом продовжував якнайретельніше записувати свої сни, хоча стосик цих нотаток став уже надто високим.
Десятого липня 1934 року мені переслали лист з Товариства психологів, який поклав початок кульмінаційній і найжахливішій частині цієї божевільної історії. На конверті стояв штемпель «Пілбара, Західна Австралія», а самого листа підписав, як я пізніше дізнався, гірничий інженер, доволі відомий у професійних колах, а ще у конверті було кілька доволі цікавих світлин. Лист я наведу повністю, аби читач міг усвідомити, яке він на мене справив приголомшливе враження, а також світлини у ньому.
Попервах я був спантеличений і переповнений сумнівами, адже припускаючи, що в основі давніх легенд і моїх видінь можуть лежати реальні факти, я, проте, не готовий був сприйняти свідчення про існування загубленого світу — далекого настільки, що навіть важко уявити. А найбільше мене вразили світлини неспростовною силою факту і на тлі пісків я побачив якісь напівзруйновані під дією вітрів, води і сонця кам’яні брили з характерним вигином у горішній частині і відповідною западиною внизу. Коли я роздивився їх через збільшувальне скло, то цілком чітко розгледів серед безлічі розколин і вибоїн сліди малюнків та ієрогліфів із таким страшним для мене значенням. Але ось, власне, лист, що промовляє сам за себе:
49, Демп’є-стріт,
Пілбара,
Зах. Австралія,
18 травня 1934 року
Для проф. Н. В. Пізлі
Амер. Товариство психологів
30, Іст 41-стріт,
Нью-Йорк Сіті, США
Шановний сер!
Нещодавня розмова у Перті з доктором І. М. Бойлом і декілька журналів з Вашими статтями, які я щойно від нього отримав, наштовхнули мене на думку повідомити Вам про деякі речі, які я бачив у Великій піщаній пустелі [176]на схід од наших золотоносних родовищ. Беручи до уваги незвичайні легенди про давні міста, де стіни кам’яних будівель прикрашали особливі візерунки та ієрогліфи, про які Ви згадуєте у своїх дописах, мені здається, що я натрапив на щось надзвичайно важливе.
Тутешні аборигени здавна розповідають про «великі камені з малюнками», яких вони дуже бояться. Вони пов’язують це каміння із традиційними міфами своєї раси про Буддаі, старого велетня, який багато століть спить під землею, поклавши голову на руку, але колись неодмінно прокинеться і проковтне цей світ. Мені також доводилося чути давні, напівзабуті історії про величезні підземні кам’яні будинки, в яких коридори завжди ведуть униз, і відбуваються там страшні речі. Аборигени кажуть, що колись давно кілька воїнів, рятуючись від ворогів, забігли до одного з таких будинків, але назад ніхто не повернувся. Невдовзі після цього над місцем, де вони зникли, повіяли шалені вітри. Втім, не варто шукати у цих побрехеньках якогось сенсу.
Однак зараз я веду мову про інше. Два роки тому, проводячи дослідження за п’ятсот миль на схід у глибині пустелі, я натрапив на залишки якоїсь обтесаної брили завбільшки десь 3×2×2 фути, вищербленої і побитої часом. Спершу я не помітив на ній малюнків, про які згадували аборигени, та придивившись уважніше, зміг, попри всі зусилля часу і негоди, розгледіти кілька глибоких ліній. Ці лінії були дуже незвичайні, саме такі, про які нам намагалися розповісти аборигени. Я налічив там щось із тридцять чи сорок засипаних піском каменюк, всі у межах кола близько чверті милі в діаметрі.
Побачивши перші брили, я почав пильніше видивлятися інші, а потім визначив їх точне розташування, маючи для того належні інструменти. Я також сфотографував десять-дванадцять найтиповіших каменів, додаю ці світлини до листа. Я повідомив про свою знахідку владі у Перті, але це не викликало у них зацікавлення. Пізніше я познайомився з доктором Бойлом, який читав Ваші статті у Журналі Американського психологічного товариства, і тоді ж під час розмови з ним згадав про дивні камені. Його це надзвичайно зацікавило, він побачив зроблені мною світлини і страшенно розхвилювався. Він сказав, що камені та візерунки на них вельми нагадують описи Ваших снів і наведені Вами уривки з видінь, і що вони відповідають давнім легендам. Доктор збирався Вам написати, проте щось у нього не склалося, а тим часом він переслав мені більшість журналів із Вашими статтями, і я одразу ж зрозумів, що знайдені мною камені — саме такі, які Ви зображуєте і описуєте. Ви можете самі переконатись у цьому, варто лиш переглянути світлини. Подальшу інформацію Ви отримаєте безпосередньо від доктора Бойла.