З-поміж усіх далеких будівель на Федерал-Гілл найбільше заворожував Блейка велетенський темний храм. У певні години дня цю Божу обитель було видно напрочуд ясно, а при заході сонця її конічний шпиль чорним силуетом вимальовувався на тлі заграви. Складалося враження, що церква розташована вище за інші споруди, бо закіптюжений фасад і ледь помітне північне крило з похилим дахом і вершечками великих стрілчастих вікон велично здіймалися понад лабіринтом дахів і димарів сусідніх будинків. В її обрисах було щось особливо похмуре і суворе, вона, здавалося, зведена із кам’яних брил, вивітрених буревіями і потемнілих від кіптяви багатьох століть. Наскільки дозволяв побачити бінокль, за своїм стилем це був зразок ранньої експериментальної неоготики, що передувала періоду величних творінь Апджона[180] і запозичила деякі лінії та пропорції від георгіанської епохи. Імовірно, цю будівлю звели десь між 1810 і 1815 роками.
Спливали місяці, а цікавість Блейка до недосяжної далекої споруди тільки зростала. Оскільки її великі вікна ніколи не світилися, він зробив висновок, що будівля порожня. Що більше він вдивлявся, то більше розбурхувалась його уява, поки він, нарешті, не почав вигадувати найдивовижніші речі. Йому здавалось, що над церквою зависла аура печалі та запустіння, а тому навіть голуби і ластівки не вили гнізд під її вкритими кіптявою карнизами. Навколо інших башт і дзвіниць Блейк помічав у бінокль чималі зграйки птахів, однак на ту церкву вони ніколи не сідали — принаймні, так йому здавалося, так він і записав у щоденнику. Роберт порозпитував друзів, але жоден із них не бував на Федерал-Гілл і не мав ані найменшого уявлення про ту церкву.
Навесні Блейка охопив неспокій. Він почав писати давно задуманий роман про відродження відьмацького культу в штаті Мен, однак, на диво, робота не йшла. Він годинами сидів за письмовим столом перед західним вікном, вдивляючись у далекий пагорб і чорну похмуру дзвіницю, на яку не сідали птахи. Коли ж на деревах у саду з’явилися перші тендітні листочки і світ заполонила новонароджена краса, занепокоєння Блейка лише зросло. Саме тоді його опосіла думка пройти через місто і, видершись на пагорб, увійти до оповитого димами світу своїх фантазій.
Наприкінці квітня, саме перед прадавньою Вальпургієвою порою, Блейк здійснив першу подорож у незвідане. Він довго блукав нескінченними вулицями, проминув занедбані площі і нарешті дістався узвозу; вздовж його стертих роками сходів купчилися будинки з похиленими доричними портиками і закіптюженими скляними куполами. Ця вулиця, як йому здавалося, мала привести його у невідомий, недосяжний, укритий пеленою туману омріяний світ. Біло-блакитні вуличні вказівники нічим йому не могли зарадити, серед натовпу він зауважив незвичні смагляві обличчя та вивіски іноземними мовами над вітринами крамниць у потемнілих, пошарпаних часом будинках. Однак ніде він не міг знайти того, що бачив здаля, тож укотре Блейк уявив собі, що Федерал-Гілл, якою він бачив її крізь вікно свого будинку, — лиш світ мрій, куди ніколи не ступить нога смертного.
Де-не-де йому на шляху траплялися облуплені фасади церков або напівзруйновані дзвіниці, але він так і не побачив жаданого чорного громаддя. Коли Блейк запитав у крамаря про величезний кам’яний храм, той лиш посміхнувся і похитав головою, хоча й вільно говорив англійською. Що вище Блейк підіймався схилом, то дивнішою йому здавалася місцевість, а моторошний лабіринт похмурих вуличок, що тяглися на південь, здавався нескінченним. Він перетнув два чи три широкі бульвари, одного разу йому навіть здалося, що попереду вигулькнула знайома башта. Блейк знову запитав у іншого вуличного торговця про кам’яний храм і цього разу міг би заприсягтися — той лиш удавав, буцімто нічого не знає про нього. Блейк помітив тінь прихованого страху на засмаглому обличчі, а ще як той чоловік зробив якийсь незрозумілий знак правою рукою.
180
Річард Апджон — американський архітектор, популяризатор вікторіанської готики, перший президент Американського інституту архітектури.