Після того, як повсюди у місті згасло світло, записи стали геть нерозбірливими, їх вдалося лише частково прочитати. На їх підставі деякі учасники розслідування зробили висновки, що суттєво відрізнялися від матеріалістичного офіційного вердикту, однак навряд чи консерватори візьмуть на віру подібні припущення. Цим пустопорожнім теоріям не додав ваги навіть вчинок забобонного доктора Декстера, який викинув у глибокі води затоки Наррагансетт незвичайну скриньку і гранчастий камінь — предмет, що, поза сумнівом, випромінював сяйво, коли його знайшли у темному шпилі башти. Пояснюючи останні божевільні записи Блейка у щоденнику, посилаються, головним чином, на його надмірну вразливість і неврівноваженість, посилені знаннями про давній культ зла, страшні сліди якого він, на лихо, знайшов. Ось ці записи — або те, що пощастило у них розібрати:
«Cвітла досі немає — уже хвилин п’ять. Усе залежить від блискавки. Яддіт[189] дасть йому змогу триматися!.. Через нього поширюється якась сила… Дощ, грім і вітер, аж вуха закладає… Вона забирає мій розум…
Біда із пам’яттю. Я бачу те, про що раніше і не знав. Інші світи, інші галактики… Темрява… Блискавка здається темною, а пітьма здається світлом…
Пагорб і храм на ньому — бачу їх у суцільній пітьмі — не можуть бути справжніми. Ввижається після спалаху блискавки. Нехай Господь зробить так, аби італійці вийшли зі свічками, якщо блискавки більше не буде!
Чого я боюся? Хіба це не аватар Ньярлатотепа, який у стародавньому і похмурому Кемі навіть прибирав подоби людини? Я пам’ятаю Юґґот і ще віддаленіший Шаґґай[190], і цілковиту порожнечу темних планет…
Довгий-довгий переліт на крилах через порожнечу… неможливо перетнути безодню світла… відновлений думками із Осяйного Дельтоедра… спрямувати крізь жахливі безодні сяйва…
Мене звати Блейк — Роберт Гаррісон Блейк, я мешкаю на Іст-Непп-стріт, 620 в Мілуокі, штат Вісконсин… Я на цій планеті…
Азатоте, зглянься на мене! Блискавка більше не спалахує — жахливо — я здатен бачити все якимось диявольським чуттям, тільки не очима — світло є пітьма, а пітьма — це світло… ті люди на горі… охорона… свічки, обереги… їх священики…
Зникло відчуття відстані — далеке стало близьким, а близьке — далеким. Немає світла — немає скла — бачу той шпиль — ту башту — вікно — чую — Родерік Ашер[191] — збожеволів чи божеволію — воно ворушиться і грюкає у башті — я це воно, а воно це я — хочу вийти… Мушу вийти, об’єднати сили… Воно знає, де я…
Я Роберт Блейк, але я бачу башту в темряві. Жахливий запах… усі чуття змінилися… віконна рама в башті тріснула і падає… Йя… нґай… іґґ…
Я бачу — наближається до мене — пекельний вітер — величезна пляма — чорні крила — Йоґ-Сотот, врятуй мене — триєдине палюче око…»
189
Планета, населена розумною расою, обертається навколо п’яти сонць неподалік від Денеба. Вперше з’являється в оповіданні «Крізь браму Срібного Ключа» Лавкрафта і Гофмана Прайса.