Выбрать главу

У пересохлих річищах ручаїв та на безплідних пустирищах помічали дивні сліди чи то ніг, чи то кігтистих лап, а ще знаходили гідні подиву кола поставлених сторч каменів з пожухлою довкруж травою, і вже певно такої форми та положення їм надала не Природа. А ще на деяких схилах знайшли незвіданої глибини печери, і не схоже було, що брили, які перекривали входи до цих печер, опинилися там випадково. До того ж химерних слідів там було більше, ніж зазвичай, і вели вони як до печер, так і від них — якщо по цих слідах взагалі можна було визначити напрямок руху. А найгіршими були створіння, яких вряди-годи шукачі пригод помічали у мороці віддалених долин і в густих лісах на вершинах.

Усе це не викликало б особливої тривоги, якби описи не були настільки подібними. Усі свідчення мали кілька спільних рис: казали, що істоти нагадують величезних світло-червоних крабів з багатьма парами кінцівок і двома великими перетинчастими крилами на спині. Інколи вони ходили на всіх кінцівках, а інколи тільки на задній парі, послуговуючись іншими для пересування великих предметів невідомої природи. Якось їх бачили у чималій кількості, коли ціла група цих створінь пробиралася уздовж неглибокого лісового струмка, ідучи по троє в ряд і бувши вочевидь добре організованими. Одну особину бачили серед ночі: вона злетіла із самотньої голої вершини і, залопотівши велетенськими крилами, розчинилася в небі, на якусь мить затуливши повний місяць.

Складалося враження, що в більшості випадків ці істоти не втручалися в людські справи, але час від часу їм приписували зникнення шукачів пригод, особливо тих, що будували свої житла неподалік деяких долин або занадто високо на певних пагорбах — ставити будинки у деяких місцях вважалося нерозумним, попри те, що причина давно стерлася з пам’яті. Люди з острахом дивились на круті схили, хоч і вже давно забули, скільки поселенців зникло безвісти і скільки фермерських будинків, що притулилися до самісінького підніжжя цих похмурих зелених охоронців, згоріло до пня.

Одначе більш ранні легенди повідомляють, що ці створіння могли завдати шкоди лише тим, хто порушував їхній спокій. Пізніше виникли історії про їхню цікавість до людства і спроби створити потаємні аванпости у світі людей. З’явилися перекази про сліди пазурів, помічені вранці біля вікон фермерських садиб, а ще про зникнення людей досить далеко від небезпечних місць. Подейкували про голоси, що наслідували людську мову і зверталися з дивними пропозиціями до самотніх подорожніх на дорогах або лісових стежках, і про дітей, яких до смерті лякало побачене або почуте там, де прадавній ліс підходив до самих порогів людських осель. А в найближчий до нас час, той, що передував відмиранню забобонів і страху перед близькістю страшних місць, складали моторошні розповіді про самітників та відлюдькуватих фермерів, що в якусь мить пережили трагічний за своїми наслідками злам психіки. Про таких казали, що вони «продалися» цим дивним створінням. В одному з північно-східних округів на початку XIX сторіччя виникла навіть своєрідна мода — називати дивакуватих і відлюдькуватих людей прислужниками або союзниками цих потороч.

Що стосується природи цих істот, пояснення тут, зрозуміло, були різні. Їх переважно називали «ті», або «старші», хоча в різних місцевостях і в різний час побутували й інші назви. Переважна більшість пуритан прямо називала їх помічниками диявола і зробила предметом жвавих богословських дискусій. Поселенці з шотландською та ірландською кров’ю, яким дісталися у спадок кельтські легенди, — мешканці Нью-Гемпширу, а також їхні родичі, що завдяки губернатору Вентворту[6] осіли у Вермонті, — пов’язували цих істот зі злими духами і малим народом[7] гір та боліт, захищаючись від них замовляннями, що передавались від покоління до покоління. Однак, поза сумнівом, найфантастичніше пояснення природи цих створінь належало індіанцям. І хоча кожне плем’я мало свої легенди, у визначальних рисах вони збігалися: безумовно визнавалося, що ці створіння чужі на землі.

вернуться

6

Бенінг Вентворт, губернатор провінції Нью-Гемпшир з 1741 року. Мав право видавати патенти на не освоєну до того землю. Вентворт — друге ім’я Генрі Вентворта Ейкелі.

вернуться

7

Малий народ — поширена у багатьох культурах назва чарівних створінь. До них відносять, серед інших, домовиків, піксі, гоблінів та гобітів.