Будьте як удома; перш ніж підете нагору з валізою, можете залишити тут, на столі, листи, записи фонографа і світлини. Ми з вами поговоримо про все це завтра в цій кімнаті: бачите — он і фонограф на етажерці.
Ні, дякую, але ваша допомога не знадобиться. Я звик до цих нападів старечої слабкості. Зайдіть до мене на хвильку перед сном, я відпочиватиму тут — можливо, тут і спатиму, як це часто буває. Вранці мені має бути набагато краще, тож ми зможемо обговорити все, що потребує нашої уваги. Ви, звісно, усвідомлюєте, що ми маємо справу з питанням надзвичайної ваги; нам, як нікому, відкриються безодні простору і часу, знання, що виходять за межі їх розуміння науковцями та філософами Землі.
Чи знаєте ви, що Ейнштейн помилявся і що існують окремі об’єкти, які можуть пересуватися зі швидкістю, яка перевищує швидкість світла? За належної допомоги я сподіваюсь переміщуватися вперед і назад у часі, мати змогу побачити і відчути далеке минуле та майбутнє. Ви навіть не уявляєте, яких висот сягнула наука цих істот. Для них не існує нічого неможливого в галузі маніпуляцій зі свідомістю і плоттю живих організмів. Я сподіваюся подорожувати до інших планет, навіть зірок та галактик. Найперше я відвідаю планету Юґґот, найближчий із населених цими створіннями світів. Це таємнича темна куля на самому краю Сонячної системи, досі невідома нашим астрономам. Але я вже писав про це. Настане такий день, коли звідти до нас скерують потік свідомості, внаслідок чого люди відкриють цю планету, або ж земним ученим допоможе хтось із їхніх помічників.
На Юґґоті є величезні міста — колосальні багаторівневі споруди з чорного каменю, подібного до того, який я намагався вам переслати. Він потрапив сюди з Юґґота. Сонце на тій планеті сяє не яскравіше від зірок, однак тамтешні мешканці не потребують світла. Вони мають інші, тонші органи чуття і не роблять вікон у своїх гігантських житлах і храмах. Навпаки, світло шкодить і заважає їм, адже його немає у чорних глибинах космосу по той бік простору і часу, де вони живуть і звідки прийшли. Юґґот може позбавити слабку людину розуму — проте я вирушаю туди. Чорні смоляні річки протікають під циклопічними мостами — їх звела ще давніша раса, вона вимерла і була забута раніше, ніж ці істоти прибули на Юґґот з безодні нескінченності, — ці річки будь-кого перетворили б на Данте чи По, аби тільки їм вдалося зберегти здоровий глузд і описати побачене.
Але не забувайте — той темний світ грибних садів і міст без жодного вікна не такий жахливий, яким може здаватися. Він такий лиш у нашій уяві. Можливо, для цих істот і наш світ видавався жахливим, коли вони прибули сюди у прадавні часи. Вони були тут задовго до закінчення легендарної епохи Ктулху і пам’ятають, як Р’льєх підносився над океаном і потім зникав під водою. Вони побували і в глибинах землі — у земній корі є проходи, про які люди нічого не знають, серед них і ті, що тут, у пагорбах Вермонту, — а за ними великі світи незнаного життя — залитий блакитним світлом К’н-ян, залитий червоним світлом Йот і чорний, позбавлений світла Н’кай. Саме із Н’каю прийшов страшний Тсатоґґуа — таке, знаєте, безформне, схоже на жабу, божество, про яке згадують Пнакотикські рукописи[44] і Некрономікон, а ще цикл міфів Комморіом[45], врятований для нас верховним жерцем Атлантиди Кларкаш-Тоном.
Утім, про все це ми поговоримо пізніше, а зараз, мабуть, уже четверта або п’ята година. Тож принесіть ліпше речі з валізи, поїжте і приходьте для ґрунтовної бесіди.
Дуже повільно я повернувся і виконав волю господаря дому; приніс валізу, повикладав з неї усі потрібні речі, а потім піднявся до відведеної мені кімнати. Я пам’ятав сліди кігтів на дорозі, і ті слова, що їх прошепотів Ейкелі, справили на мене дивне враження. А натяки на знайомство з фантастичним світом грибів — недоступним Юґґотом! Від цього на тілі навіть повиступали сироти. Було дуже прикро, що Ейкелі занедужав, але мушу визнати — його хрипкий шепіт викликав не тільки співчуття і жаль, але й відразу. Якби ж тільки він менше захоплювався тим Юґґотом із його похмурими таємницями!