Не питайте, скільки тривало моє забуття і що з наступних подій було просто сном. Якщо я скажу, що час від часу прокидався, щось чув або бачив, ви відповісте, що це мені теж наснилося і все, що було потім, мені ввижалося уві сні — аж до тої миті, коли я вибіг із дому, добувся до гаража зі старим «фордом», скочив у нього і помчав наввипередки з вітром від однієї гори до іншої, аж поки — після багатогодинної гонитви страхітливим лісовим лабіринтом — опинився у містечку, що виявилось Таунсендом.
Ви, певно, не будете схильні довіряти і решті деталей моєї розповіді, скажете, що всі світлини, звукозаписи, циліндри, що видають звуки за допомогою приладів, і подібні до них докази — чистісінький обман з боку зниклого Генрі Ейкелі. Ви можете навіть припустити, що він змовився з іншими диваками, аби втілити в життя цю дурнувату і водночас витончену містифікацію, — що він сам влаштував зникнення посилки з чорним каменем із потяга в Кіні та змусив Нойєса зробити жахливий запис на восковому циліндрі. Однак дивним є те, що Нойєса так і не зуміли розпізнати; про нього ніхто не чув у селищах поблизу садиби Ейкелі, він лишився невідомим попри те, що часто бував у цих місцях. Шкода, що я не запам’ятав номер його автомобіля, хоча, можливо це навіть на краще. Адже я — хай би що ви казали і навіть хай би що я намагався довести сам собі — знаю, що лихі створіння з космосу переховуються десь серед малодосліджених пагорбів, що ці істоти мають серед людей вивідачів та посланців. Усе, чого я прагну в житті — триматися якнайдалі від цих істот з їх посланцями.
Коли моя безладна розповідь змусила шерифа відрядити загін до будинку Ейкелі, його там не знайшли — і сліду не лишилося. Просторий халат, жовтий шарф і пов’язки з ніг лежали на підлозі в кабінеті поруч з кріслом у кутку, і важко було з’ясувати, який іще одяг зник разом з ним. Собак і худоби й справді не було, а стіни будинку зовні і всередині були поцяцьковані слідами від куль; одначе, крім цього, не вдалося знайти нічого незвичайного. Ані циліндрів, ані приладів, ані тих матеріалів, що їх я привіз у валізі; не було ні дивного запаху, ні відчуття вібрації, ні слідів на дорозі, нічого загадкового, на що я встиг тоді звернути увагу.
Наступний після втечі з обійстя тиждень я провів у Бреттлборо, розпитуючи людей, які знали Ейкелі, і переконався, що всі ті події не є витвором уяви чи сном. Купівля собак, набоїв і хімікатів, перетяті телефонні кабелі, про що робилися відповідні записи, — все це було дуже дивним як для Ейкелі; разом із тим усі, хто його знав, зокрема і його син, що мешкає у Каліфорнії, запевняли, що його нечасті висловлювання щодо дивних досліджень були вельми логічними. Поважні городяни вважали його божевільним і без вагань стверджували, що всі зібрані докази — чистісінька містифікація, сфабрикована з ретельністю божевільного, і, ймовірно, на це його надихнули ексцентричні спільники; однак простий люд підтверджує все, що розповідав Ейкелі, в усіх деталях. Декому з цих селюків він показував світлини і чорний камінь, і навіть давав прослухати огидний запис; і всі як один запевняли, що сліди і дзижчання були достеменно такими, як їх описують старі легенди.
Вони також стверджували, що біля будинку Ейкелі після появи там чорного каменя дедалі частіше можна було почути й побачити дивні речі, і що тепер цей дім оминають усі, крім листоноші і випадкових, не обтяжених уявою, людей. Темна Гора і Круглий Пагорб уже давно зажили сумнівної слави місць, до яких навідуються привиди, тож мені не пощастило знайти сміливців, що коли-небудь ретельно оглядали бодай одне з них. Місцеві зникали час від часу і раніше, про що збереглися численні свідчення, до яких тепер належить і волоцюга Волтер Браун, про якого Ейкелі неодноразово згадував у своїх листах. Я навіть зустрів фермера, що заявляв, буцім то на власні очі бачив одне з дивних мертвих тіл у нуртуючій воді Вест Рівер під час повені, однак його словам було важко повірити — надто вже він плутався.