Їдучи з Бреттлборо, я твердо вирішив більше ніколи не повертатись до Вермонту, був переконаний, що дотримаюсь свого рішення. Ці дикі пагорби справді були аванпостом нелюдської космічної раси — щодо цього я майже не маю сумніву, відколи прочитав новину про відкриття нової, дев’ятої планети за Нептуном, як і передбачали чужинці. Астрономи, які навіть самі не підозрювали, наскільки вони виявилися лиховісно точними, дали цій планеті назву Плутон. Гадаю, це не що інше, як оповитий нічним мороком Юґґот, і мене проймає дрож, коли я намагаюся зрозуміти, чому жахливі мешканці цієї планети забажали, аби її відкрили саме у такий спосіб і саме у цей час. Я марно намагаюся переконати себе, що демонічні істоти не мають наміру якось зашкодити Землі та її корінним жителям.
Але я ще маю розповісти, чим скінчилася та жахлива ніч в обійсті Ейкелі. Як я уже згадував, мене зрештою зморив тривожний сон, сповнений уривками якихось видінь; мені ввижалися дивовижні пейзажі. Досі не розумію, що мене розбудило зі сну, але не викликає жодних сумнівів, що якоїсь миті я таки прокинувся. Спросоння мені вчулися скрадливі кроки за дверима, рипіння мостин і незграбні спроби відімкнути двері до моєї кімнати. Втім, ці спроби доволі скоро припинились; відтак я виразно почув голоси з кабінету внизу. Присутніх, скоріш за все, було кілька, вони говорили одночасно, і складалося враження, сперечалися між собою.
Я прислухався до розмови і за кілька секунд повністю прокинувся, адже голоси були такі, що сама лиш думка про сон здавалася божевіллям. Інтонації співрозмовників були різними, але той, хто бодай раз чув клятий запис фонографа, не міг сумніватися щодо походження та належності принаймні двох із них. Хай би якою неймовірною здавалася ця думка, однак я усвідомив, що перебуваю під одним дахом з невідомими істотами з глибин космосу, адже ці два голоси, безумовно, були тим диявольським дзижчанням, яке Прибульці використовували під час спілкування з людьми. Ці два голоси не були однаковими — вони відрізнялися висотою, інтонацією і темпом, але загалом були саме тими огидними голосами.
Третій голос, імовірно, виходив з механічного пристрою, сполученого із чиїмось мозком у циліндрі — щодо цього не виникало жодних сумнівів, як і щодо дзижчання. То був гучний, металічний, позбавлений життя голос, почутий мною напередодні, і його неможливо було забути через невиразну і рипучу мову та цілковиту відсутність інтонації. Мені було байдуже, чи він ідентичний учорашньому, я зрозумів, що усі мізки продукуватимуть однакові вокальні тони, якщо їх приєднати до того ж самого пристрою; відмінності могли стосуватися окремих зворотів, ритміки, вимови і темпу мовлення. Доповнювали цю зловісну поліфонію два безумовно людські голоси: один — грубий голос якогось незнайомця, певно, місцевого; а в другому я упізнав м’яку бостонську вимову мого провідника — Нойєса.
Намагаючись розібрати слова, які значною мірою глушила масивна підлога моєї кімнати, я вловлював також і шум, човгання та рипіння у кімнаті, де точилася розмова; здавалося, що в кабінеті зібралося чимало живих істот, вірогідно, значно більше, ніж я спромігся виокремити голосів. Було важко пояснити і ні з чим було зіставити справжню природу збудження і шуму внизу. По кімнаті щось совалось, і складалося враження, наче ці істоти пересуваються в різних напрямках; звук їхніх кроків був схожий на важке тупотіння — буцімто по підлозі важко й неоковирно, погано контролюючи свої рухи, гупали чимось подібним до твердої ґуми або якоїсь рогової маси. Якщо навести більш зрозуміле, але ще менш точне порівняння, — наче підлогою шкандибали і човгали люди у завеликих і розбитих дерев’яних черевиках. Я не хотів би навіть робити припущення щодо походження і вигляду тих, які видавали ці звуки.
Дуже швидко я з’ясував, що не можу нічого розібрати. Окремі слова — включно з моїм та Ейкелі іменами — час від часу лунали доволі розбірливо, особливо коли їх вимовляв механічний голос, однак загальна суть дискусії через брак ширшого контексту залишалася незрозумілою. Я навіть сьогодні не можу зробити певного висновку про зміст почутого, а викликаний тими розмовами страх був радше чимось подібним до навіювання. Як я зрозумів, унизу зібрався жахливий конклав неприродних істот, однак не беруся припускати, які шокуючі питання він обговорював. Цікаво, що мене охопило відчуття безумовного блюзнірства і згубності того, що відбувалося в будинку, попри запевнення Ейкелі у добрих намірах Прибульців.