Торуючи шлях крізь крижане поле, на щастя, не надто міцне чи велике, ми знову досягли вільної води у точці близько 67 градусів південної широти і 175 градусів східної довготи. Вранці двадцять шостого жовтня на півдні з’явилась яскрава біла смуга, а близько полудня ми із захватом споглядали неосяжне, величне, вкрите снігом гірське пасмо, яке затуляло весь обрій. Нарешті ми дісталися краю великого незвіданого континенту, загадкового царства холоду та смерті. Вочевидь, це були відкриті Россом Адміралтейські гори, відтак нашим завданням буде обігнути мис Адар і плисти уздовж східного узбережжя Землі Вікторії до місця нашої майбутньої бази на берегах протоки Мак-Мердо біля підніжжя вулкана Еребус на широті 77 градусів 9 мінут.
Остання частина подорожі ще більше вражала і розбурхувала уяву. Могутні, таємничі хребти неясно мріли на заході, а слабкі промені низького полуденного сонця над північним горизонтом або опівнічного сонця, яке висіло ще нижче над південним обрієм, заливали рожевим сяйвом білий сніг, синюватий лід, розводдя між крижинами і темні, не вкриті снігом, гранітні схили. Серед самотніх вершин шаленів лютий антарктичний вітер; він стихав лише ненадовго, а в його диких завиваннях вчувався несамовитий свист сопілки; ці звуки тривали нескінченно і через якісь підсвідомі спогади викликали у мене тривогу і навіть вселяли страх. Увесь краєвид нагадував мені дивні й тривожні азійські картини Миколи Реріха[50], а також іще більш дивні й тривожні описи лиховісного плато Ленґ[51] зі страшного Некрономікона божевільного араба Абдула Альхазреда. Пізніше я пошкодував, що в бібліотеці коледжу зазирав у цю жахливу книгу.
Сьомого листопада гірське пасмо на заході тимчасово зникло з поля зору; ми проминули острів Франкліна, а наступного дня в далечині розгледіли вершини гір Еребус і Террор на острові Росса, які проступали на тлі довгого гірського ланцюга Перрі. На сході довгою білою смугою височів великий крижаний бар’єр, що здіймався на 200 футів угору подібно до прямовисних скель біля берегів Квебека, він і був кінцевим пунктом навігації у південному напрямку. Опівдні ми увійшли до протоки Мак-Мердо і кинули якір неподалік неспокійного вулкана Еребус. Чіткі обриси цього велетня здіймались проти східного неба на 12 700 футів[52] і нагадували японську гравюру зі священною Фудзіямою, а одразу ж за ним примарно білів тепер уже згаслий вулкан Терор, висота якого дорівнює 10 900 футам[53]. Еребус час від часу вивергав хмари диму, і один із наших помічників — обдарований аспірант, юнак на прізвище Денфорт — помітив щось подібне до застиглої лави на засніженому схилі. Він зауважив, що ця гора, відкрита 1840 року[54], стала джерелом натхнення для По, який за сім років по тому написав:
Денфорт був великий шанувальник такої літератури і міг говорити про По без угаву. Сам я цікавився цим автором виключно тому, що він зробив Антарктиду місцем дії єдиного свого великого твору — бентежної та загадкової «Повісті про пригоди Артура Гордона Піма». На пустельному узбережжі та на крижаному гребені віддалік голосно верещали і плескали своїми ластами міріади кумедних пінгвінів, а у воді було повно вгодованих чайок, які або плавали, або вигідно влаштувалися на повільно дрейфуючих крижинах.
50
Микола Костянтинович Реріх — російський художник, філософ, археолог, мандрівник і письменник. Під час подорожей Сходом написав кілька циклів картин: «Зародження таємниць», «Гімалайська серія» та інші.