У деяких зразках піщаників, які після буріння і підривних робіт обробили долотом, ми знайшли надзвичайно цікаві вкраплення органічних залишків та фрагментів — скам’янілі папороті, морські водорості, трилобіти[59], морські лілії, лінгули[60] та черевоногі, що мало виняткове значення для вивчення первісної історії континенту. Нам трапились і дивні трикутні смугасті відбитки до фута в діаметрі, які Лейк склав з уламків сланцю, добутого на великій глибині після проведення вибухових робіт. Ці фрагменти походили з віддаленої західної точки буріння неподалік гірського ланцюга Королеви Александри, і наш біолог, схоже, вважав ті вкраплення незвичайними і загадковими, хоча для мене, як геолога, в цьому не було нічого дивного, адже такий ефект досить часто зустрічається серед осадових порід. Оскільки сланці є не що інше, як метаморфізовані[61] утворення, в яких завжди є спресовані осадові породи, і оскільки тиск має властивість призводити до спотворення будь-яких порід, я не бачив особливих причин дивуватися.
6 січня 1931 року Лейк, Пебоді, Денфорт, усі шестеро студентів, четверо механіків і я вилетіли двома літаками до Південного полюсу, однак нам довелося зробити посадку через несподіваний потужний вітер, який, на щастя, не переріс у притаманний цим місцям буревій. Як писали у газетах, то був один з наших багатьох спостережних польотів, під час яких ми картографували місцевість, де ще не встиг побувати жоден дослідник. Наші перші польоти у цьому плані були невдалими, хоча і дали нагоду досхочу милуватися фантастичними та оманливими полярними міражами, що значно перевершували побачені під час морської подорожі. Далекі гори висіли в небі зачарованими містами, і часто весь білий світ під чарами низького опівнічного сонця розчинявся у золотих, срібних і пурпурових барвах казкової країни дансеніанських[62] мрій та марних сподівань. У хмарні дні було надзвичайно складно літати — засніжена земля і небо зливалися в єдине і таємниче ціле, і ставало просто неможливо розгледіти лінію горизонту у цій молочно-білій порожнечі.
Нарешті ми підступилися до втілення нашого початкового плану — перелетіти на 500 миль східніше усіма чотирма літаками і там облаштувати проміжну базу, яка, за нашими помилковими припущеннями, мала перебувати на іншому, меншому континенті. Ми дуже хотіли порівняти добуті на ньому геологічні зразки з іншими. Стан здоров’я членів експедиції залишався чудовим — наше меню з консервованих та засолених продуктів урізноманітнював лаймовий сік, а близька до нуля температура дозволяла обходитися без важкого хутряного одягу. Була середина літа і, якщо поспішити, ми могли завершити роботу до березня, а отже, уникнути важкої зимівлі впродовж тривалої антарктичної ночі. Із заходу на нас уже не раз налітали страшні буревії, але ми не зазнали жодних втрат завдяки винахідливості Етвуда, який із важких снігових блоків спорудив для наших літаків нехитрі укриття та стіни од вітру і зміцнив снігом основні споруди в таборі. Досі нам неймовірно щастило.
Звісно, у світі знали про нашу програму, а також про дивну впертість, з якою Лейк вимагав провести розвідку в західному, а точніше, північно-західному напрямку ще до перебазування на нове місце. Схоже, він багато розмірковував над тими дивними трикутними відбитками у сланцевій породі, і це не давало йому спокою; зрештою, він дійшов висновку, що їх наявність суперечить природі речей і не відповідає геологічному періоду. Його здолала невтримна цікавість, і він уперто прагнув відновити бурові й підривні роботи у західному напрямку, де і знайшли ці фрагменти. Він був твердо переконаний, що ми маємо справу зі слідами великого, невідомого науці та некласифікованого організму, що суттєво просунувся шляхом еволюції, попри те, що порода, яка їх зберегла, належала до давніх часів — кембрійського[63], а можливо, і докембрійського періоду, і це виключало можливість існування не лише високорозвиненого, а навіть і будь-якого іншого життя, за винятком хіба що одноклітинних організмів і трилобітів. Цим сланцевим фрагментам з їх дивовижними вкрапленнями було від п’ятисот до тисячі мільйонів років.
59
Трилобі́ти (Trilobita) — клас вимерлих морських членистоногих, що існували від початку кембрію до середини пермського періоду. Мали тіло еліптичної форми, у більшості трилобітів довжина сягала 3—10 см.
60
Лінгула (Lingula) — один з найдавніших родів плечоногих, що дожив до нашого часу. Існує приблизно з раннього ордовіка (близько 500 млн. років тому), має видовжену раковину довжиною 7–8 см.
61
Метаморфізм — процес мінеральної та структурної зміни гірських порід під впливом температури, тиску і підземних розсолів.
62
Від імені Едварда Джона Мортона Дракса Планкетта, 18-го барона Дансені, ірландського письменника, одного з основоположників жанру фентезі.
63
Кембрійський період почався 541 ± 1 млн років тому, закінчився 485,4± 1,9 млн років тому. На початку цього періоду виникли організми з мінеральним скелетом, з’явилися майже всі відомі сьогодні типи тварин. Життя за часів кембрійського періоду було зосереджене переважно у морських басейнах, водночас саме тоді виникли перші наземні тварини — черв’яки й багатоніжки.