Гадаю, читачі активно стежили за повідомленнями про просування групи Лейка на північний захід, у райони, куди не ступала нога людини і не проникала людська уява; однак, ми змовчали про його уперті сподівання зробити революційний переворот у біології та геології. Попередня санна подорож Лейка з Пебоді і ще п’ятьма членами експедиції, яка тривала з одинадцятого до вісімнадцятого січня, була затьмарена загибеллю двох собак під час переходу через тороси. Буріння принесло Лейку додаткові зразки архейських[64] сланців, і навіть я зацікавився очевидними свідченнями наявності органічних залишків у цих давніх шарах. Утім, то були сліди найпримітивніших організмів, наявність яких не була якимось парадоксом і лише свідчила, що нижчі форми життя існували і в докембрійський період. Саме тому я не бачив сенсу у вимозі Лейка змінити нашу програму, складену з метою заощадити час, — ця зміна потребувала залучення всіх чотирьох літаків, великої кількості людей та усього експедиційного обладнання. Але я, зрештою, не заборонив цього плану, хоча і вирішив не брати участі в експедиції на північний захід попри прохання Лейка допомагати йому порадами у питаннях, які стосуватимуться геології. Коли вони відлетіли, я лишився на базі разом із Пебоді та ще п’ятьма людьми і зайнявся розробленням детального плану переїзду на схід. Під час підготовки до цієї експедиції один з літаків почав перекидати запаси пального з табору біля протоки Мак-Мердо, але довелося це тимчасово припинити. Я лишив при собі одні сани і дев’ять собак, позаяк у цьому безлюдному краї вічної смерті було нерозумно залишатися зовсім без транспорту.
Як ви пам’ятаєте, Лейк на своєму шляху в незвідане відправляв з літака повідомлення на коротких хвилях; ми одночасно приймали їх як у південному таборі, так і на Аркгемі, що стояв у протоці Мак-Мердо, звідки їх передавали далі по всьому світу на хвилях до п’ятдесяти метрів. Експедиція стартувала двадцять другого січня о четвертій ранку, а перше повідомлення ми отримали вже за дві години: Лейк сповістив, що вони приземлились і почали пробні роботи з розтоплення льоду та буріння у районі приблизно за триста миль від нас. А за шість годин надійшло друге, дуже схвильоване повідомлення про те, що після виснажливої і несамовитої роботи їм пощастило пробурити свердловину і підірвати породу; кульмінацією події стало виявлення сланцевих фрагментів з численними відбитками, подібних до тих, які раніше нас так збентежили.
Ще за три години ми отримали короткий звіт про відновлення польоту за умов потужного пронизливого вітру, і тоді на мою вимогу не наражати експедицію на ризик Лейк різко заперечив, зазначивши, що добуті ним нові зразки виправдовують цей ризик. Я зрозумів, що збудження підштовхувало його до межі бунту і що я нічим не можу зарадити, аби убезпечити експедицію від нерозважливої витівки. Я зі страхом уявляв собі, як він з товаришами стрімко просувається у глиб підступної і лиховісної білої німоти з потужними буревіями і неймовірними таємницями, що простяглася на півтори тисячі миль аж до незвіданого і досі неприступного узбережжя Берега Королеви Мері і Землі Нокса.
Години за півтори надійшло іще одне, вкрай емоційне послання з борту літака, яке похитнуло мої сумніви і змусило пошкодувати, що я не взяв участі в експедиції Лейка.
«22:05, з борту літака. Після снігової заметілі побачив попереду гірський хребет з піками небаченої висоти. З огляду на висоту самого плато, можливо, не поступаються Гімалаям. Ймовірні координати: 76 градусів 15 мінут південної широти і 113 градусів 10 мінут східної довготи. Тягнеться від краю до краю, скільки сягало око. Здається, бачу два конуси. Димлять. Усі вершини чорні, не вкриті снігом. Потужний вітер дме з неймовірною силою і перешкоджає польоту».
Після цього повідомлення Пебоді, я і наші помічники, затамувавши подих, застигли біля приймача. Від думки про гори-велетні, що височіють за сімсот миль від нашого табору, у нас перехоплювало подих, і ми раділи, що як не ми особисто, то наша експедиція була причетна до відкриття. За півгодини Лейк знову вийшов на зв’язок.
«Літак Моултона здійснив вимушену посадку на плато біля підніжжя гір, але ніхто не постраждав, спробуємо відремонтувати самотужки. Усе необхідне перенесемо на інші три літаки, незалежно від того, полетимо далі чи повернемося на базу. Зараз немає потреби летіти важко навантаженим літаком. Гори перевершують усе, що можна собі уявити. Відлітаю на розвідку без вантажу літаком Керролла. Ви не уявляєте собі, який тут краєвид. Найвищі вершини сягають висоти 35 000 футів[65]. Навіть Еверест не зрівняється з ними. Етвуд залишиться на землі вимірювати висоту теодолітом, а ми з Керроллом піднімемося в повітря. Мабуть, я помилився щодо конусів, бо формації здаються пластуватими. Можливо, докембрійські сланці з іншими вкрапленнями. Вони якось дивно виглядають на тлі обрію — наче до найвищих вершин приліпилися правильні секції кубів. Уся картина в червоно-золотавих променях низького сонця справляє незабутнє враження. Наче загадковий світ уві сні або вхід до забороненого світу небачених див. Шкода, що ви не з нами, допомога не була б зайвою».
64
Архейська ера — найдавніша ера в геологічній історії Землі. Приблизний початок — близько 3500 млн років тому, закінчення — близько 2600 млн років тому. Біологічні форми архейської ери представлені мікроскопічними примітивними одноклітинними рослинами (водоростями), знайденими у найдавніших породах, починаючи з 3 млрд років.