Выбрать главу
ІІ

Нема нічого дивного у тому, що подібні суперечки спричинили появу в «Аркгем Едвертайзер[17]» публікацій у формі листів до газети; дещо передрукували видання з тих районів Вермонту, звідки й походили загадкові розповіді. Так, «Ратленд Геральд[18]» присвятила півсторінки уривкам із цих листів, а «Бреттлборо Реформер[19]» повністю передрукувала один із моїх розлогих коментарів до історичних та міфологічних питань, доповнивши власними міркуваннями в колонці «Вільне Перо», і висловила захват моїми скептичними висновками та цілковито їх підтримала. До весни 1928 року я став у Вермонті знаною особою, попри те, що ніколи не бував у цьому штаті. Тоді я й отримав листи від Генрі Ейкелі, які справили на мене настільки глибоке враження, що раз і назавжди привернули мою увагу до чарівного краю зелених гір [20]і дзюркотливих лісових струмків.

Більшу частину відомостей про Генрі Вентворта Ейкелі я зібрав завдяки листуванню з його сусідами і єдиним сином, що мешкав у Каліфорнії, але це сталося після подій у його самотньому сільському будинку. Як з’ясувалося, він був останнім представником давньої та поважної місцевої родини, з якої походили шановані юристи, чиновники та землевласники. Втім, у його особі ця родина зазнала переходу від суто практичних занять до чистої науки; в університеті Вермонту він мав значні успіхи в галузях математики, астрономії, біології, антропології та фольклору. Я ніколи не чув про нього раніше, і в листах він майже нічого не повідомляв про себе, але видно було одразу, що він — чоловік із сильним характером, освічений, з розвиненим інтелектом, хоча й самітник, не надто обізнаний у суто світських справах.

Попри дивовижність його поглядів, я з самого початку поставився до Ейкелі значно серйозніше, ніж до будь-якого іншого опонента. З одного боку, він справді стояв близько до тих реальних явищ — видимих і відчутних, — про які так незвичайно розмірковував; з іншого боку, як справжній учений, він виявляв непідробну готовність піддати свої висновки експериментальній перевірці. Він не прагнув першості, головне для нього було — отримати переконливі докази. Певна річ, я почав з того, що визнав ці його докази помилковими, хоч і віддав належне їх «інтелектуальності»; а ще я ніколи не вважав безумством підтримку ідей Ейкелі його друзями, як і його власний страх перед самотніми зеленими пагорбами. Я міг пересвідчитись, що він зробив чимало, а в його повідомленнях справді йдеться про незвичайні обставини, що заслуговують на увагу, хоча мене й не влаштовували запропоновані ним фантастичні пояснення. Пізніше я отримав від нього певні речові докази, котрі й перевели всю проблему в цілком іншу, вельми дивну площину.

Мабуть, найкраще буде повністю навести лист, в якому Ейкелі мені відрекомендувався і яке стало поворотною точкою в моєму власному світогляді. Листа цього у мене вже немає, однак пам’ять зберігає майже кожне написане у ньому слово — такою мірою мене вразив його зміст, і я вкотре переконуюсь у цілковитій тверезості розуму людини, яка його написала. Ось текст листа, написаного нерозбірливим, старомодним почерком людини, що веде тихе життя вченого і майже не спілкується з навколишнім світом.

Безкоштовна доставка № 2

Таунсенд, Віндем Ко.

Вермонт.

5 травня 1928 року.

Альберту Н. Вілмарту, есквайру,

118 Селтонстол-стріт, Аркгем, Массачусетс.

«Шановний сер!

З великою цікавістю прочитав у «Бреттлборо Реформер» передрук Вашого листа (від 23 квітня 1928 року), в якому йшлося про нещодавні повідомлення стосовно незвичайних тіл, помічених у потоках води під час торішньої осінньої повені, а також про особливості місцевого фольклору, з якими так добре узгоджуються ці події. Доволі неважко зрозуміти, чому мешканець інших місць може висловлювати таку думку, і причини, з яких колонка «Вільне Перо» погодилася з Вами. Такі погляди притаманні освіченим людям і у Вермонті, і за його межами; такого ж погляду дотримувався і я, коли був молодим (зараз мені 57 років), ще до того, як почав свої дослідження. Саме ці дослідження — як загального характеру, так і присвячені праці Девенпорта — підштовхнули мене до вивчення тих пагорбів, де майже ніхто не буває.

вернуться

17

Arkham Advertiser — вигадана газета вигаданого міста.

вернуться

18

Rutland Herald — на відміну від «Аркгем Едвертайзер», справжня щоденна газета міста Ратленд, Вермонт.

вернуться

19

Brattleboro Reformer — справжня щотижнева газета міста Бреттлборо, Вермонт.

вернуться

20

«Край зелених гір» — офіційна друга назва Вермонту (The Green Mountain State).