Уранці я переговорив по радіо з Лейком і капітаном Дугласом, які перебували на своїх віддалених одна від одної базах; ми домовилися, що один із літаків Лейка прилетить до мого табору забрати Пебоді, п’ятьох членів експедиції і мене самого, а ще — стільки пального, скільки зможе підняти. Питання щодо решти пального могло почекати ще кілька днів — усе залежало від того, яке рішення ми приймемо стосовно східної експедиції, а поки що у Лейка вистачало бензину і для обігрівання табору, і для бурових робіт. З часом слід було поповнити запаси і південної бази, але якби ми відклали експедицію на схід, база не знадобилась би аж до наступного літа. А поки що Лейк мав вирядити літак для пошуку прямого шляху між відкритими ним горами і протокою Мак-Мердо.
Ми з Пебоді готувалися законсервувати нашу базу на більш-менш тривалий час. Якщо буде вирішено зимувати в Антарктиці, ми, ймовірно, полетимо безпосередньо з бази Лейка до «Аркгема» і сюди не повернемося. Деякі з наших конічних наметів ми вже встигли укріпити брилами злежаного снігу і тепер вирішили завершити роботу з облаштування постійного селища на взірець ескімоського. Усього було вдосталь, і навіть після нашого прибуття Лейк міг не турбуватися про кількість припасів. По радіо я повідомив, що ми із Пебоді готові рушати на південний захід, нам вистачить одного дня для підготовки подорожі і однієї ночі, щоб добре відпочити.
Після четвертої години дня наша робота дещо сповільнилася, і саме тоді від Лейка прийшло вражаюче і дуже схвильоване повідомлення. Його день почався невдало, бо оглядовий політ показав, що серед найближчих вільних від снігу скель зовсім немає конче потрібних йому архейських шарів, проте їх безліч на вершинах — так заманливо близьких до табору. Переважно скелі складалися з юрських[71] і нижньокритських піщаників, а також із пермських[72] і тріасових[73] кристалічних сланців з блискучими чорними вкрапленнями, імовірно, сланцевого вугілля. Це дещо розчарувало Лейка, бо він сподівався знайти зразки порід, старших на п’ятсот мільйонів років. Він розумів, що, аби дістатися архейської сланцевої жили з дивними відбитками, йому доведеться вирушити на санях від узгір’я до крутих схилів гігантських гір.
Проте Лейк вирішив починати буріння згідно із загальним планом експедиції, а тому налаштував бурову установку і доручив п’ятьом членам експедиції працювати з нею, поки решта облаштовувала табір і ремонтувала літак. Приблизно за чверть милі від табору знайшли піщаник, найм’якішу з помічених порід, там і вирішили брати перші зразки; бурова установка довела свою ефективність і без особливих підривних робіт. За три години після першого великого вибуху почулись крики команди бурильників, і молодий Гедні, що наглядав за роботами, приніс до табору вражаючі новини.
Вони знайшли печеру. Після початку буріння піщаник змінився жилою нижньокритського вапняку, в якій було повно скам’янілих цефалоподів[74], коралів, морських їжаків і спіріфер[75]; зрідка траплялося щось схоже на кремнисті губки і хребетні кістки морських риб — ці останні, найвірогідніше, представляли костистих і ганоїдних риб та акул. Знахідка була важливою і сама по собі, адже вперше до наших рук потрапили органічні рештки хребетних, але коли невдовзі після цього головка бура пройшла черговий шар і потрапила в порожнечу, прокотилася нова, подвійна хвиля захвату. Вибух виявив підземну загадку: крізь отвір — приблизно п’ять футів на три — пожадливим поглядам відкрилася западина у вапняку, розмитому ґрунтовими водами колись тропічного світу понад п’ятдесят мільйонів років тому.
Западина виявилася не глибшою за сім-вісім футів, однак тяглася в усіх напрямках і, судячи зі свіжого і не застояного повітря, була лише відгалуженням величезної підземної системи. Її горішня і долішня частини були рясно вкриті великими сталактитами і сталагмітами, декотрі були подібні до колон, але найважливіше — там були великі поклади раковин і кісток, які подекуди мало не захаращували весь прохід. Ця кісткова маса, яку потоками води винесло з незвіданих заростей мезозойських деревних папоротників і грибів, лісів третинних саговників[76], віялових пальм і примітивних покритонасінних, складалася з решток такого розмаїття представників тваринного світу крейдяного[77], еоценового[78] та інших періодів, що найвидатнішому палеонтологу знадобилося б не менше року, щоб описати і класифікувати усе це багатство. Тут були молюски, ракоподібні риби, амфібії, рептилії, птахи і нижчі ссавці — великі й малі, відомі й геть не відомі науці. Тож не дивно, що Гедні з криками стрімголов кинувся до табору, після чого всі покидали роботу і, не зважаючи на лютий мороз, побігли до бурової вишки, що позначала розташування щойно знайденого порталу до таємниць земних глибин і минулих епох.
71
Юрський період — середній геологічний період мезозойської ери. Тривав приблизно 56,3 млн років: від 201,3 ± 0,2 до приблизно 145,0 млн років тому. Характеризувався опусканням великих материкових площ і покриття їх морем. Під час цього періоду розвинулись амоніти, белемніти у морі і рептилії на суходолі, наприкінці з’являються птахи, а папоротеподібні, цикадові та хвойні рослини утворювали великі болотисті ліси.
72
Пермський період — останній геологічний період палеозойської ери. Тривав приблизно 47 млн років з 298,9 ± 0,15 до 252,17 ± 0,06 млн років тому. Характеризувався інтенсивними тектонічними рухами і магматичною діяльністю. Закінчився найкатастрофічнішим вимиранням живих видів за всю історію Землі. Місце карбонової рослинності зайняли насінні папороті та голонасінні: саговникові, ґнетові, гінкгові. У наземній фауні хребетних панували синапсиди, від яких згодом пішли ссавці.
73
Тріасовий період — перший геологічний період мезозойської ери. Тривав приблизно 52 млн років з 251,0±0,4 до 199,6±0,6 млн років тому. Характеризується значним скороченням загальної площі платформових морів, утвореннями на рівнинах суходолу великих пустель і болотистих лісистих низовин. Цей період позначений надзвичайним розвитком рептилій — сухопутних, плаваючих та літаючих. Також у тріасовий період вперше з’явилися динозаври, черепахи, крокодили та ссавці. Серед рослинності переважали справжні папороті, гінкгові, бенетитові, саговникові, хвойні.
74
Цефалоподи (лат. Cephalopoda, від давньогрец. — голова — нога), також відомі як головоногі — клас молюсків, що характеризуються двосторонньою симетрією тілобудови і мають 8, 10 чи більше мацаків довкола голови, які розвинулися з «ноги» молюсків. Під час ордовікського періоду (490–443 млн років тому) головоногі стали домінуючою групою молюсків
75
Спіріфера — викопні безхребетні морські тварини, що належать до типу плечоногих. Ззовні нагадують двостулкових молюсків.
76
Саговник (Cycas) — рід голонасінних рослин, один з найдавніших представників сучасної флори, ровесник динозаврів, на відміну від яких саговники і досі існують. Тривалість життя саговника може досягати 5000 років. За своїм зовнішнім виглядом саговникові займають проміжне місце між пальмами і папоротями.
77
Крейдяний період — останній (третій) геологічний період мезозойської ери. Тривав близько 79 млн років — з 145,0 млн років до 66,0 млн років тому. Рослинність цього періоду характеризується папоротеподібнини й голонасінними, з’явились перші покритонасінні, а фауна — розвитком черевоногих молюсків, губок, мохуваток, деяких видів кісткових риб, серед наземних хребетних переважали плазуни.
78
Еоцен — середня геологічна епоха палеогенового періоду. Тривала близько 22 млн років — з 56,0 млн років і до 33,9 млн років тому. Під час еоцену відбулися значні трансгресії морів, моря вкривали Центральну і Південну Європу, Північну Африку, Південну Азію та Північну Америку. Цій епосі притаманний розвиток вічнозеленої тропічної рослинності (лаври, мирти, пальми). На суші, серед фауни, поширюються примітивні ссавці.