«У верхній частині тулуба світло-сіра роздута шия з чимось подібним до зябер, на ній сидить жовтувата, схожа на морську зірку умовна п’ятикутна голова, поросла жорсткими різнобарвними волосинами завдовжки у три дюйми. Голова теж одутла, завбільшки два фути, з гнучкими жовтуватими тридюймовими трубочками на кожному з п’яти кінців. У самому її центрі — вузька щілина, імовірно, дихальний отвір. На кінці кожної трубочки — сферичне потовщення, затягнуте жовтуватою мембраною, під якою приховується склоподібна кулька з райдужною оболонкою червоного кольору — вочевидь, око. Від внутрішніх кутів голови тягнуться ще п’ять червонястих трубочок, трохи довших за перші, які закінчуються схожими на мішечки потовщеннями, що розкриваються при натисканні. По краях круглих отворів діаметром не більше двох дюймів добре видно гострі виступи білого кольору, які нагадують зуби. Скоріш за все, це роти. Усі ці трубочки, волосини і п’ять кінців зіркоподібної голови перебувають у згорнутому стані і притиснуті до роздутих шиї і тулуба. При такій міцності гнучкість тканин просто вражає».
«У нижній частині тулуба є щось подібне до голови, але очевидно іншого призначення. На світло-сірій роздутій псевдошиї без зябер є зеленкувате п’ятикутне потовщення, схоже на морську зірку. Міцні м’язисті лапи завдовжки чотири фути, які від семи дюймів у діаметрі біля самого тулуба звужуються до двох з половиною дюймів на кінцях. Із ними сполучаються зеленкуваті трикутні перетинчасті утворення з п’ятьма променями восьми дюймів завдовжки і шести завширшки на дальньому кінці. Це лапа, плавець або псевдонога, що залишила відбиток на камені від тисячі до п’ятдесяти-шістдесяти мільйонів років тому. Із внутрішніх кутів п’ятикутного нижнього потовщення також тягнуться двофутові червонясті трубочки, ширина яких змінюється від трьох дюймів біля основи до одного на кінчику. На кінчиках — отвори. Всі ці частини тіла надзвичайно міцні та грубі, але водночас дуже гнучкі. Чотирифутові мацаки з перетинками, поза сумнівом, слугували для пересування по воді або на суходолі. Мускулатура видається надлишковою. Всі ці відростки щільно обвилися навколо псевдошиї і нижньої частини торсу, відповідно такі самі є і у верхній частині».
«Не можу з певністю віднести цю істоту ні до рослинного, ні до тваринного світу, однак схиляюся до думки про її тваринне походження. Імовірно, це морська зірка, що далеко пройшла шляхом еволюційного розвитку, але не втратила і певних ознак примітивного організму. Яскраво виражені властивості родини голкошкірих, попри наявність деяких суперечливих ознак. З огляду на морське походження, спантеличує наявність крила, яке, втім, могло прислужитися при пересуванні у воді. Також дивує симетричне розташування окремих частин, більш притаманне рослинам з їх вертикальною структурою, на відміну від горизонтальної у тварин. Ця належить до надзвичайно раннього етапу еволюції, що передував появі навіть найпростіших дотепер відомих архейських одноклітинних організмів; коли починаєш замислюватися над походженням цієї знахідки, усе це просто приголомшує».
«Неушкоджені особини настільки нагадують деяких істот з давньої міфології, що дуже кортить зробити припущення про їх існування у давні часи і за межами Антарктики. Даєр і Пебоді читали Некрономікон і бачили страхітливі малюнки Кларка Ештона Сміта[97], зроблені після його знайомства з цією книгою, а тому вони розуміють, коли я веду мову про Старшу Расу, яка буцімто чи то жартома, чи то випадково дала життя усьому на Землі. Вчені, наприклад, завжди вважали, що цю концепцію створила чиясь хвороблива уява, взявши за основу якусь давню тропічну морську зірку. Не обійшлося і без персонажів доісторичного фольклору, про яких писав Вілмарт — із культу Ктулху та ін.»
«Маємо величезну кількість матеріалів для дослідження. Судячи з отриманих зразків, геологічні шари можуть належати до пізнього крейдяного або раннього еоценового періоду. Над ними височіють масивні сталагміти, відколоти які дуже непросто, однак саме їх міцність перешкодила руйнуванню печери. Усе чудово збереглося, вочевидь, завдяки вапняковому середовищу. Поки що не знайшли більше нічого, відновимо пошуки пізніше. Тепер найважча справа — доправити чотирнадцять великих «тіл» до табору без собак, які шалено гавкають, їх не можна і близько підпускати до знахідок. Нас дев’ятеро — трьох залишили стерегти псів. Маємо упоратись і перевезти знахідки на трьох санях, хоча вітер дуже потужний. Необхідно налагодити повітряне сполучення з базою у протоці Мак-Мердо і почати транспортування матеріалів. Перед сном збираюся препарувати одну з особин. Шкода, що тут немає справжньої лабораторії. Нехай тепер Даєр кусає лікті, що намагався перешкодити моєму походу на захід. Спочатку відкрили найвищі гори світу, а тепер ось це. Якщо це не кульмінація всієї експедиції, тоді що? Ми зробили величезний внесок у науку. Моє шанування Пебоді за його бурову установку, яка допомогла розкрити печеру. Прошу тепер «Аркгем» повторити опис знахідок».
97
Американський художник, скульптор, поет і прозаїк. Один з найвідоміших авторів журналу «Weird Tales» поряд із Лавкрафтом та Робертом Говардом.