Важко описати наші з Пебоді почуття після отримання цієї радіограми, так само раділи й наші супутники. Щойно вдавалося бодай щось розібрати крізь гудіння приймача, як Мактай озвучував найголовніші місця в новинах, а вже після завершення передачі записував їх повний виклад. Ми всі усвідомлювали епохальне значення події, і я привітав Лейка, щойно радист з «Аркгема» повторив опис знахідок. До моїх поздоровлень приєднався Шерман з допоміжної бази у затоці Мак-Мердо, а також капітан Дуглас з «Аркгема». Пізніше як керівник експедиції я додав кілька слів для повідомлення світовій громадськості з борту «Аркгема». Цілком зрозуміло, що годі було й думати про відпочинок, коли усіма оволоділо таке збудження, а моїм єдиним бажанням було якомога швидше дістатися табору Лейка. Я був розчарований, коли він повідомив, що потужний вітровій у горах на якийсь час унеможливлює переліт.
Однак за півтори години розчарування заступила цікавість. Лейк надіслав нові повідомлення, розповідав, що всі чотирнадцять особин успішно доправили до табору. Вони виявились на диво важкими, втім, дев’ятеро чоловік впоралися з цим вантажем. Зараз кілька чоловік на безпечній відстані від табору поспіхом зводять укриття зі снігу, де можна буде тримати і годувати собак. Тіла загадкових істот розклали на щільно утоптаному снігу поруч із табором, за винятком одного, якого Лейк вибрав для пробного розтину.
Препарування виявилося не такою простою справою, як сподівалися, адже, попри жар від бензинової печі у щойно обладнаному під лабораторію наметі, оманливо гнучкі тканини вибраної особини — міцної і на диво добре вцілілої — анітрохи не зм’якли. Лейк сушив голову, як зробити надрізи і не порушити цілісності внутрішніх органів. Щоправда, у нього було ще сім цілком неушкоджених особин, але він не хотів розтинати їх без крайньої потреби, бо не знав, чи знайде у печері інших. Відповідно, Лейк облишив цей екземпляр, прибрав його і приніс іншого, у котрого хоча і збереглися зірчасті потовщення на кінцівках, але були значні пошкодження і розриви уздовж однієї зі складок тулуба.
Результати, про які негайно повідомили по радіо, вражали і насторожували. Про якусь ретельність і точність розтину не йшлося, бо інструменти майже не різали незвичайних тканин, але навіть дрібка здобутих знань викликала сторопіння і водночас побожний страх. Тепер треба було переглядати засади біології, адже ця істота не мала відомої науковцям клітинної будови. Організм безумовно належав до органічного світу, і попри чималий вік — близько сорока мільйонів років — його внутрішні органи збереглися майже ідеально. Цій невідомій формі життя була притаманна тверда шкіра, що не піддалася руйнівній дії часу і сформувалася у ході еволюції безхребетних, проте на якому етапі — годі й припускати. Спершу, коли Лейк тільки почав робити розтин, вологи в організмі не було, та поступово під впливом тепла намету у непошкодженій частині тіла зібралася рідина з різким, відразливим запахом. Це була не кров, а якась густа рідина темно-зеленого кольору, яка, втім, могла виконувати в організмі ту ж саму функцію. На той час, коли Лейк проводив розтин, усі тридцять сім собак перебували в недобудованій загороді біля табору, але навіть звідти було чути їхнє гавкання; коли ж уїдливий запах став поширюватися за межі намету, вони гавкали уже без упину.
Отже, цей попередній розтин не дав відповіді на запитання, а навпаки, тільки напустив ще більшого туману. Припущення щодо зовнішніх органів істоти справдилися, тож було б цілком логічним вважати, що вона належить до тваринного світу, однак обстеження внутрішніх органів дало чимало свідчень її близькості до рослин, а тому Лейк почувався геть безпорадним. В істоти були системи травлення та кровообігу, вона викидала відходи життєдіяльності через червонясті трубки, розташовані в нижній зірчастій частині тіла. Цікаво, що її органи дихання споживали кисень, а не вуглекислий газ; пізніше було виявлено спеціальні камери для накопичення повітря і систему зміни способу дихання — від всмоктування повітря через зовнішні отвори до двох цілком розвинених дихальних органів — зябер і пор у шкірі. Стало зрозумілим, що ця істота — амфібія, пристосована до тривалого життя без повітря. Голосовий апарат, схоже, був пов’язаний з дихальною системою, однак мав такі відмінності від звичного нам, що було важко говорити щось напевне. Чітка артикуляція на рівні вимови слів здавалася малоймовірною, але це створіння цілком могло видавати свист різної висоти. М’язи були розвинені навіть надмірно.