Нервова система виявилась такою складною і розвиненою, що Лейк був просто спантеличений. Ця істота хоча й була до певної міри примітивною та архаїчною, проте мала систему гангліїв і нервових волокон, притаманних лише високорозвиненому організму. Мозок складався з п’яти доль і був навдивовижу розвиненим; а ще можна було говорити про наявність органів чуття, до яких частково належали і жорсткі волосинки на голові, їхні функції не мали аналогів у інших земних організмів. Можливо, ця істота мала більше, ніж п’ять чуттів, тож неможливо судити про її спосіб життя — не було жодних подібних прикладів. На думку Лейка, як на той примітивний світ, ці істоти були дуже чутливими і мали чітко визначені функції, подібно до сучасних мурашок і бджіл. Вони розмножувались, як спорові рослини, та ж папороть, на кінчиках крил мали сумки для спор і, очевидно, походили від талломних рослин[98] і проталліїв[99].
Наразі видавалося неможливим віднести це створіння до будь-якого відомого виду. Зовні воно скидалося на морську зірку, однак було більш розвиненим організмом. Маючи ознаки рослини, воно на три чверті належало до тваринного світу. Про морське походження істоти недвозначно свідчили симетричні форми та інші ознаки, однак вона розвивалася також і в інших напрямах. Врешті-решт, у неї були крила, тож можна було зробити припущення про її еволюцію в напрямі птахів. Лишалося незбагненним, як вона спромоглася пройти настільки складну еволюцію і залишити сліди на архейському камінні, якщо Земля у ті далекі часи була ще зовсім молодою планетою. Усе це змушувало Лейка мимохідь згадувати міфи про Великих Давніх Богів, що прибули із далеких зірок і, чи то жартома, чи то випадково, породили тут життя; пригадав він також і фантастичні оповідки свого друга-фольклориста з факультету англійської мови Міскатонікського університету про космічних прибульців у навколишніх горах.
Звісно, Лейк не відкидав і припущення про те, що на докембрійському камені могла залишити сліди менш розвинена істота, аніж ті, що були тепер в його розпорядженні, однак він одразу ж відкинув цю думку, взявши до уваги більш складну будову, аніж у старіших викопних. Усе свідчило не так про поступ еволюції, як про занепад. Розміри псевдоноги у пізнішої особини стали меншими, а форма і будова — грубішими, спростилися. Більше того, нервові волокна та органи щойно обстеженої істоти свідчили, що вона зазнала регресу порівняно з більш складними формами — у ній переважали атрофовані та рудиментарні органи. Загалом, для остаточних висновків бракувало інформації, а тому, шукаючи тимчасову назву, Лейк звернувся до міфології і жартома назвав знайдених істот «Старшими».
Десь о пів на третю ночі Лейк вирішив припинити роботу і трохи відпочити, накрив розітнуту особину брезентом, вийшов з намету-лабораторії і з новою цікавістю оглянув неушкоджені екземпляри. Під променями невтомного антарктичного сонця вони дещо розм’якли, паростки на головах і кілька трубочок почали розгинатися, однак Лейк не бачив у цьому нічого страшного, адже процес розпаду при мінусовій температурі не міг бути швидким. Однак він поклав цілі екземпляри ближче один до одного і накрив запасним наметом, щоб уберегти від прямих сонячних променів. До того ж це послаблювало неприємний ядучий запах, який так дошкуляв собакам — вони відчували його навіть на значній відстані від снігових стін, які ставали дедалі вищими, адже над їх спорудженням трудилося щораз більше людей. З огляду на потужні вітри з гір, які, здавалося, готуються завдати нищівного удару по дослідниках, Лейк притиснув краї намету важкими сніговими брилами. Усвідомлюючи, якими лютими бувають антарктичні буревії, вся експедиція під керівництвом Етвуда продовжувала почату раніше роботу з укріплення снігом наметів, загороди для собак і похапцем споруджених укрить для літаків. Ці останні мали недостатньо високі стіни, їх будували нашвидкуруч, і Лейк кинув усю робочу силу на вирішення цього надважливого завдання.
98
Таломні рослини — нижчі рослини, тіло яких не розділене на корінь, стебло і листя. До таломних рослин належать також водорості, гриби й лишайники.