Ми з Денфортом вивчили зроблені Пебоді під час його денного польоту записи, звірили їх з показами секстанта і вирахували, що найпридатніше для перельоту через гірське пасмо місце лежить праворуч, видиме навіть із табору, на висоті двадцяти трьох або двадцяти чотирьох тисяч футів[104] над рівнем моря. Перш ніж вирушити на розвідку, ми повністю розвантажили літак. Табір Лейка лежав у передгір’ї, яке починалося на континентальному плато на висоті близько дванадцяти тисяч футів[105], тож насправді нам довелось би підніматися не так високо, як могло здаватись. Водночас, набираючи висоту, ми гостро відчували вплив розрідженого повітря та нестерпного холоду, бо через погану видимість мусили залишати кабіну відкритою. І, звісно ж, ми одягли найтепліший хутряний одяг.
Наблизившись до страхітливих піків, що грізно й похмуро височіли над лінією снігів, межею між голою породою і вічними льодовиками, ми помітили величезну кількість правильної форми утворень на гірських схилах і вкотре пригадали азійську серію полотен Миколи Реріха. Вигляд вивітрених скельних порід повністю відповідав усьому, про що звітував Лейк у своїх повідомленнях, і свідчив, що ці старі велети стояли тут з найдавнішого періоду земної історії — можливо, понад п’ятдесят мільйонів років тому. Марна справа вгадувати, наскільки вищими вони були в той час, проте атмосферні явища в цьому дивному районі не сприяли будь-яким суттєвим змінам або руйнації гірських порід.
Та найбільше нас тривожило і вабило гірське плетиво із правильної форми кубів, фортечних мурів і печер. Поки Денфорт вів літак, я вивчав їх у бінокль і фотографував; час від часу підміняв його біля штурвала — попри те, що мої навички авіатора були суто аматорськими — і тим самим давав йому можливість краще дослідити краєвид. Ми швидко визначили, що основним матеріалом, з якого складалися дивні об’єкти, був легкий архейський кварцит, якого ми не бачили більше ніде; вони розташувалися так неприродно рівномірно, що це вражало і водночас насторожувало — звіти нещасного Лейка не могли підготувати до такого.
Як він і казав, грані цих кам’яних об’єктів викришились і заокруглились через віковічний вплив природних явищ, однак незвичайна міцність врятувала камінь від знищення. Матеріал значної частини кам’яних витворів, особливо тих, що розташувалися найближче до схилів, на вигляд був таким самим, що і в навколишніх гір. Усі ці форми нагадували руїни Мачу Пікчу[106] в Андах або залишки стародавніх стін міста Кіш[107], які 1929 року відкопала археологічна експедиція Оксфордського музею. У нас із Денфортом постійно виникала підозра, що всі ці структури складаються з окремих велетенських блоків, і таку ж саму думку Лейк приписував Керроллу, з яким вони разом летіли у літаку. Якщо відверто, я не знаходив жодного пояснення цьому явищу і почувався геологом-невдахою. Вулканічні породи нерідко утворювали дивні системи — як‑от знаменита ірландська Дорога гігантів[108], — однак це вражаюче гірське пасмо, незважаючи на припущення Лейка про наявність у ньому активних вулканів, було цілком очевидно не вулканічного походження.
Дивні отвори, біля яких було найбільше чудернацьких об’єктів, через аж надто правильну форму становили ще одну, хоча й меншу загадку. Вони були, як повідомляв Лейк, квадратними або у формі півкола, наче рука якогось чарівника надала цим створеним природою проходам довершеної геометричної форми. Неймовірна їх кількість і поширеність просто вражали і наштовхували на думку, що вся ця місцевість була насичена тунелями, прокладеними у шарах вапняку. Нам пощастило дещо роздивитися всередині самих печер, і хоча ми не зуміли побачити віддалених від входу частин, проте могли з упевненістю сказати, що ані сталактитів, ані сталагмітів там не було. Зовні ті частини гірських схилів, що межували з отворами, здавалися рівними та гладкими, а Денфортові здалося, що невеликі розколини і заглибини утворювали доволі незвичайні візерунки. Перебуваючи під враженнями від виявлених у таборі жахіть і дивовиж, він натякав, що ці візерунки йому чимось нагадують групки цяток на давніх зеленкуватих каменях, із лячною точністю відтворених чиїмось божевільним задумом на льодових надгробках шести похованих монстрів.