Ми проповзли досередини через одне з віконець і безуспішно намагались роздивитися майже стерті настінні візерунки, так само було марною справою розгледіти те, що лежало під крижаною підлогою. Під час розвідувального обльоту ми бачили, що багато будинків у самому місті були скуті льодом менше за інші, і, можливо, якщо ми потрапимо до приміщень, над якими ще зберігся дах, нам пощастить знайти цілковито вільні від криги нижні поверхи. Перш ніж покинути фортецю, ми ретельно усе сфотографували і уважно оглянули могутні брили стін без будь-яких слідів розчину, що міг би їх скріплювати. Дуже шкода, що з нами не було Пебоді, його прикладні наукові знання могли підказати нам, яким чином укладали ці велетенські брили у неймовірно далекі часи, коли й постало це місто.
У моїй пам’яті назавжди закарбувалися всі подробиці тої півмилі шляху до міста, коли високо над головами, зриваючись з гірських вершин, люто завивав і свистів вітер. Тільки у страшних нічних снах могли явитися комусь із смертних ті оманливі видіння, які відкрилися нам з Денфортом. Між нами і шумовинням туману на заході бовваніли похмурі громаддя чорних кам’яних веж, і хай звідки ми дивилися, нас незмінно вражали їх вигляд і незвичайні форми. Це був міраж, втілений у твердому камені, і якби не світлини, я й сам би мав сумніви щодо реальності цієї картини. Кладка виглядала подібною до баченої в оглянутій нами фортеці, однак практично неможливо описати ті чудернацькі форми, яких вона набувала у міських спорудах.
Навіть світлини неспроможні передати безмежно химерного, неймовірного розмаїття, надприродної масивності й цілковито нелюдської екзотичності цих форм. Тут були геометричні фігури, для яких Евклід навряд чи дібрав би назви — неправильної форми зрізані конуси, виклично непропорційні тераси, шпилі з банеподібними потовщеннями, групи обламаних колон і п’ятикутні або гостроверхі споруди, які вражали божевільною гротескністю. Наблизившись, ми змогли побачити під прозорими ділянками криги трубчасті кам’яні містки, що дивним чином і на різній висоті сполучали розкидані споруди. Складалося враження, що тут взагалі не було упорядкованих вулиць, а там, де прадавня річка несла води через місто до гірських хребтів, за милю ліворуч виднілася ділянка відкритої місцевості.
У біноклі ми змогли роздивитися зовнішні горизонтальні майже стерті барельєфи та орнаменти з груп цяток, і в нашій уяві почала складатися картина міста, яким воно колись було — навіть попри те, що тепер майже не лишилося дахів, шпилів і бань. Загалом місто поставало як переплетення подібних до глибоких каньйонів кривих провулків та вуличок, деякі з яких перетворилися майже на тунелі через навислі над ними кам’яні брили та аркові мости. Зараз воно розкинулося перед нами як видиво зі сну на тлі пелени туману, крізь який до нас із півночі пробивалося рожеве світло низького антарктичного сонця. Коли ж на якусь хвильку сонячні промені зустріли на своєму шляху щільнішу за туман перепону, весь краєвид накрило тінню, і в усьому почала відчуватися неясна загроза, яку мені важко описати. Навіть далеке завивання і гудіння вітру серед гірських перевалів у нас за спиною набуло якогось сповненого лиховісними нотами звучання. Наприкінці нашого спуску до міста довелося йти надзвичайно крутим схилом, по краях якого оголена скельна порода наштовхнула на думку, що колись дуже давно тут була штучна тераса. Ми дійшли висновку, що під льодом мають бути сходи або щось до них подібне.
Коли ми нарешті увійшли до самого міста-лабіринту і почали пробиратися між уламками брил, нам здалося, наче ми стали меншими — через гнітючу близькість гігантських потрісканих і зруйнованих стін, які були буквально скрізь, а тому наші почуття знову почали виходити з-під контролю, і просто диво, як нам пощастило зберегти самовладання. Денфорт був украй знервований і почав висловлювати геть недоречні, навіть образливі думки з приводу жахів, що сталися у таборі. Я відкидав його припущення тим рішучіше, чим більше і сам потрапляв під вплив цього химерного свідка подій сивої давнини. Уява Денфорта розбурхалася: він твердив, що в одному місці — там, де вкрита уламками вуличка робить крутий поворот — бачив нечіткі сліди на поверхні, і це йому дуже не сподобалось; в іншому місці він зупинився, прислухаючись до начебто ледь чутних звуків, які долинали не знати звідки — як він казав, то були притлумлені звуки сурми, які нагадували завивання вітру в гірських печерах, а водночас вирізнялися чимось невловимим. Наштовхували на тривожні роздуми і повсюдна п’ятикутність навколишньої архітектури, і кілька дивних настінних орнаментів, відтак у нашій підсвідомості народжувалися страшні підозри щодо первісних істот, які створили це нечестиве місто і жили в ньому.