Витривалість, з якою Древні пережили геологічні зміни та зрушення земної кори, межувала з дивом. Хоча з прадавніх часів до нашої доби жодне з первісних міст, схоже, не збереглося, їх цивілізаційний розвиток ніколи не припинявся, як не зникали і пам’ятки матеріальної культури. Древні спустилися на Землю в районі Антарктичного океану, імовірно, це сталося невдовзі після того, як з південної частини Тихого океану вирвало речовину, що із часом стала Місяцем. На одній із настінних карт ми побачили, що на той час майже уся земна куля була під водою, а з часом кам’яні міста почали розростатись і поширюватися далі й далі від Антарктики. На іншій карті видно, що навколо Південного полюса утворилась широка смуга суші, і на ній, очевидно, Древні побудували експериментальні поселення, хоча головні свої центри і перенесли на морське дно. На більш пізніх картах видно, як від цієї суші відколювались великі уламки і дрейфували на північ, що пізніше знайшло вражаюче підтвердження у теоріях Тейлора[124], Веґенера[125] і Джолі [126]про континентальний дрейф.
Зміщення пластів земної кори у південній частині тихоокеанського басейну призвело до жахливих подій. Деякі приморські міста були безнадійно зруйновані, але найбільше лихо ще чекало попереду. Невдовзі з безмежжя космосу прибула інша раса — подібні до восьминогів сухопутні істоти, ймовірно, легендарні доісторичні нащадки Ктулху — і почала жахливу війну, яка на певний час змусила Древніх цілком повернутися до моря, що стало для них важким ударом, адже кількість поселень на суші безупинно збільшувалася. З часом ворогуючі раси уклали мирну угоду, згідно з якою нащадкам Ктулху відійшли нові землі, а Древнім залишалося море і старша частина суходолу. Почали виникати міста на суші, найвеличніші з них — в Антарктиці, бо ця земля перших прибульців вважалася священною. Відтоді, як і раніше, Антарктика залишалася центром цивілізації Древніх, а всі міста, побудовані там нащадками Ктулху, зникли. Потім несподівано землі в тихоокеанському басейні знову опинилися під водою, а разом з ними і страхітливе кам’яне місто Р’льєх з усіма своїми космічними восьминогами, тож Древні знову запанували на планеті, де лишився тільки примарний страх, про який вони уникали говорити. Через доволі тривалий проміжок часу їхні міста були розкидані по усій Землі як на суші, так і під водою. У своїй майбутній монографії я рекомендуватиму археологам скористатися пристроєм Пебоді для систематичного буріння свердловин у деяких розкиданих по Землі районах.
Століттями Древні переселялися з моря на сушу, і цей процес отримав черговий поштовх після появи нових материків суходолу, хоча й океан ніколи не залишався пусткою. Ще однією причиною переселення на сушу стали проблеми з вирощуванням і розведенням шоґґотів, без яких успішне життя під водою було неможливим. З плином часу, як із прикрістю повідомили скульптурні зображення, таємницю створення нових форм життя з неорганічної матерії було втрачено, тож Древнім довелось задовольнитися розведенням уже існуючих видів. На суші доволі придатними для цього виявилися великі рептилії, а ось морські шоґґоти, що розмножувались поділом і завдяки збігу обставин могли досягати небезпечно високого рівня інтелектуального розвитку, з часом стали проблемою.
Древні завжди управляли шоґґотами за допомогою гіпнотичного навіювання, створюючи необхідні кінцівки та органи з податливої плоті, але тепер шоґґоти самі взялися до справи і почали відтворювати попередні свої форми. Здається, у них розвинувся частково стабільний мозок та власна свідомість, що сприймали волю Древніх, але не завжди їй корилися. Скульптурні образи шоґґотів сповнювали мене і Денфорта страхом та відразою. У своєму звичайному стані вони не мали форми і складалися з глевкого желе, подібного до скупчення бульбашок; у кулястій формі шоґґот мав діаметр близько п’ятнадцяти футів. Утім, форма і об’єм тіла у них постійно змінювалися: вони створювали собі тимчасові члени та органи зору, слуху, мовлення, наслідуючи господарів, і робили це часом самостійно, а часом внаслідок навіювання.
Здається, шоґґоти стали геть некерованими близько середини пермської доби, щось зі сто п’ятдесят мільйонів років тому, коли Древні, що жили в морі, виступили проти них справжньою війною, аби знову підкорити шоґґотів своїй волі. Картини тієї війни і вигляд безголових та закаляних слизом жертв шоґґотів викликали у нас непідробний жах, хоча від тих часів нас відділяла бездонна прірва часу. Древні застосовували проти повсталих незвичайну зброю, яка руйнувала молекулярну будову організму, і зрештою досягли цілковитої перемоги. Потому барельєфи відтворили часи, коли опір шоґґотів було зломлено, вони підкорилися Древнім, як свого часу дикі коні американського заходу були приручені ковбоями. Хоча під час повстання шоґґоти продемонстрували здатність жити не лише у воді, ця їх нова якість серед них не заохочувалась, адже їхнє життя на суші навряд чи виправдовувало б проблеми нагляду за ними.
124
Френк Тейлор — американський геолог. У 1908 році висунув гіпотезу щодо дрейфу материків.
125
Альфред Веґенер — німецький геолог, геофізик, астроном. Автор теорії руху літосферних плит — 1912 рік.
126
Альфред Веґенер — німецький геолог, геофізик, астроном. Автор теорії руху літосферних плит — 1912 рік.