Зараз важко сказати, коли саме в Антарктиці почалися холоди. Ми вважаємо, що великий льодовиковий період настав п’ятсот тисяч років тому, але полюси ця кара Божа спостигла задовго до того. Ці дані ґрунтуються на припущеннях, однак цілком імовірно, що розкішні барельєфи було вирізьблено набагато раніше, ніж мільйон років тому, і що місто насправді покинули задовго до того часу, який зазвичай вважають початком плейстоцену, тобто п’ятсот тисяч років тому, якщо виходити з уявлень про загальний розвиток Землі.
На пізніх барельєфах видно ознаки збіднення рослинності і занепаду життя Древніх. У помешканнях з’являються обігрівачі, а подорожніх зображено загорненими у теплий одяг для захисту від морозу. Далі ми побачили низку картушів (на пізніх барельєфах довга смуга зображень часто переривається) з картинами постійного зростання міграції до тепліших місць — хтось тікає у міста на дні моря біля далеких берегів, дехто спустився у підземні печери і після блукань у вапнякових лабіринтах дістався до темної безодні підземних вод.
Вочевидь, цей близький підземний океан і прихистив більшість переселенців. Поза сумнівом, частково тому, що це місце традиційно вважалося священним, проте визначальну роль могло зіграти те, що в цьому випадку зберігалася можливість продовжувати користуватись великими храмами у сточених проходами горах, а також зберегти величезне місто на суші як літню резиденцію і базу для зв’язку з копальнями. Сполучення між старим і новим поселенням стало більш ефективним завдяки покращенню та осучасненню існуючих шляхів, були прокладені й нові тунелі, що напряму з’єднували давню столицю з темною безоднею, — ми все ретельно прорахували і з максимальною точністю накреслили тунелі та входи до них на карті. Було очевидно, що принаймні два тунелі пролягали неподалік того місця, де ми провадили дослідження. Обидва починалися на краю міста біля передгір’їв: один із них — менш як за чверть милі від нас, в напрямку старого русла ріки, а другий — у протилежному напрямку, десь удвічі далі.
Схоже, подекуди у підземної безодні були і положисті береги, але Древні побудували нове місто під водою — поза сумнівом, через те, що вода там скрізь була теплою. Глибина невидимого моря, здається, була дуже значною, тому внутрішнє тепло планети могло забезпечити комфортні умови для життя як завгодно довго. Істоти ж не мали проблем із пристосуванням до нетривалого — а згодом і постійного — перебування під водою, адже ніколи не дозволяли своїм зябрам атрофуватися. А ще ми бачили чимало барельєфів зі сценами відвідин Древніми їхніх підводних родичів, а також купання на дні великої річки. Та й вічний морок земних надр для раси, звичної до нескінченних антарктичних ночей, не був перешкодою.
Попри занепад мистецтв, пізні барельєфи з вражаючою майстерністю змальовували будівництво нового міста у глибинах підземного моря. Древні підійшли до цього завдання дуже продумано: видобували у гірських копальнях стійкі до води матеріали і залучили до роботи кваліфікованих будівничих із сусіднього підводного міста, щоб домогтися найкращого результату. Будівничі доправили із собою все необхідне — клітинну масу для вирощування вантажних і тяглових шоґґотів і протоплазму для фосфоресцентних світильників.
Нарешті на дні Стигійського моря постало могутнє місто, яке за архітектурним стилем було дуже подібне до колишньої столиці на суші. Завдяки точним розрахункам під час будівництва на ньому майже не позначився загальний занепад. Вирощені нові шоґґоти були височенні на зріст і мали неабиякий інтелект; вони розуміли накази і виконували їх з гідною подиву швидкістю. З Древніми вони спілкувались, імітуючи голоси, — якщо вірити результатам розтинів, проведених бідолашним Лейком, вони видавали чутні здалеку мелодійні свисти — і працювали, підкоряючись не стільки гіпнотичному навіюванню, як раніше, скільки звичайним голосовим командам. Утім, їх тримали під постійним контролем. Фосфоресцентні організми забезпечували Древніх світлом і з лишком компенсували їм втрату полярного сяйва — невід’ємної прикмети антарктичних ночей.
І надалі розвивалися образотворче та орнаментальне мистецтво, хоча занепад позначився і на них. У нас склалося враження, що Древні усвідомлювали це і в багатьох випадках випередили політику Константина Великого, коли перенесли брили з особливо вишуканими зразками давнього різьблення з міста на суші під воду, як це зробив імператор у часи занепаду, позбавивши Грецію і Азію їх найкращих витворів, аби нова столиця Візантії виглядала величніше, ніж те могли забезпечити місцеві майстри. Те, що Древні не перенесли до нової столиці всіх скульптурних зображень, гадаю, пояснюється тим, що упродовж певного часу місто на суші не було цілковито покинуте. На той час, коли це таки сталося — імовірно, до початку на полюсі найлютіших морозів доби плейстоцену, — Древні, мабуть, були задоволені своїм тогочасним мистецтвом і збайдужіли до мистецтва стародавніх різьбярів. У кожному разі, прадавні німі споруди навколо нас не зазнали значних втрат і не позбулися геть усіх скульптурних форм, хоча окремі найгарніші статуї і деякі інші речі перенесли до нового міста під водою.