За чверть милі запах став просто нестерпним, і ми почали минати бічні проходи дуже обережно. Випарів, як при вході до тунелю, видно не було, але тільки через те, що бракувало контрасту з холодним повітрям. Швидко теплішало, і ми навіть не здивувалися, натрапивши на недбало кинутий і добре нам знайомий теплий одяг. Там були хутряні речі і наметова тканина, що зникли з табору Лейка; ми не стали зупинятися і вивчати, яких дивних форм надали цим речам викрадачі. Одразу після цього ми помітили різке збільшення кількості та розмірів бічних проходів і зробили висновок, що дісталися району передгір’їв, густо оплетеного мережею підземних тунелів. До незнайомого запаху додався новий, невідомого походження, але не менш відразливий — наче тхнуло гнилою плоттю і, можливо, якимись підземними грибами. Несподівано тунель став ширшим і — карти нас до цієї зміни не підготували — перетворився на простору, еліптичної форми печеру, ймовірно природного походження, з рівною підлогою, приблизно сімдесяти п’яти футів завдовжки і п’ятдесяти завширшки; величезні бічні проходи вели з неї у таємничу пітьму.
Хоча з першого погляду печера і здалася нам природною, оглянувши її при світлі двох ліхтарів, ми припустили, що виникла вона після штучного руйнування простінків між суміжними порожнинами. Самі стіни були нерівні, зі склепінчастої стелі гронами звисали сталактити, а от кам’яну підлогу наче щойно підмели — ніяких уламків, детриту чи навіть пилу. За подібних обставин така чистота здавалася вкрай незвичайною. Та ж картина була і у великих бічних проходах — скрізь, за винятком коридора, яким ми сюди потрапили, і ця обставина нас дуже спантеличила. Дивний новий запах, що домішався до попереднього, тут був надзвичайно уїдливим і майже повністю його витіснив. Щось у всьому цьому місці, в його гладенькій, майже вилизаній підлозі вразило нас навіть більше за диявольські речі, які нам довелося побачити раніше.
Вигляд найближчого проходу і великі купи посліду пінгвінів у ньому не дозволяли сумніватися — з-поміж розмаїття таких самих великих проходів ми вибрали правильний. Менше з тим, ми вирішили знову кидати папір на випадок можливих ускладнень, адже на сліди у пилюці можна було більше не розраховувати. Ми рушили далі, освітлюючи ліхтариком стіни тунелю, аж раптом застигли від несподіванки, помітивши в цій його частині суттєві зміни у різьбленні. Звісно ж, ми розуміли, що в часи будівництва цього тунелю мистецтво Древніх значно занепало, бо на власні очі помітили суттєве зниження рівня виконання арабесок на пройденому шляху. Але зараз, у глибшій частині печери, ми стали свідками змін настільки разючих, що це не піддавалося поясненню: і форма, і якість виконання зазнали такого занепаду, такої деградації, якої не можна було й сподіватися.
Ці нові роботи відзначалися грубою манерою виконання та недбалістю, їм бракувало тонкості у передачі деталей. Орнаментальні завитки мали занадто глибоке різьблення на кшталт де‑не-де розкиданих картушів у раніше бачених приміщеннях, однак висота рельєфу не досягала загального рівня поверхні. Денфортові сяйнула думка, що це повторне різьблення — своєрідний палімпсест поверх старого і стертого давнього малюнка. За своєю природою нове різьблення мало суто декоративний і шаблонний характер — це був грубий орнамент із спіралей та кутів, близьких за стилем до геометричних орнаментів Древніх, що здавалося радше пародією, аніж відтворенням давніх традицій. Нам не давала спокою думка, що естетичну складову техніки виконання почав доповнювати якийсь невловний, проте глибоко чужинський елемент. Як припустив Денфорт, ми мали справу з дуже ретельно виконаною підміною. Сам малюнок був одночасно і схожий, і несхожий на ті зразки, які ми звикли вважати уособленням мистецтва Древніх. Проте мене невідступно переслідувала думка про такі яскраві приклади змішання стилів, як недоладні скульптури Пальміри, що сліпо копіювали естетику римлян. Було очевидним, що інші також звернули увагу на смугу з різьбленням — ми знайшли використану батарею від ліхтаря на підлозі біля одного з найприкметніших барельєфів.