— Хіба? Мені завжди казали, що він був дуже відданий їй і ніяк не міг втішитися, коли вона померла.
— Він прикидався, в цьому немає сумніву. Але чому мати не доклала жодних зусиль, щоб перешкодити їй одружитися з чужинцем, я не можу собі уявити. Суто американська звичка схилятися перед титулом, думаю.
Міс Марпл лагідно зауважила:
— Я завжди вважала, що люба Кері Луїза була надто далека від реального світу у своєму ставленні до життя.
— О, так, я знаю. У мене часто уривався терпець через це. Через материні дивацтва, примхи та ідеалістичні проекти. Ви не можете навіть уявити собі, тітко Джейн, до чого все це призводило. Я знаю, про що кажу, звичайно. Я виросла посеред усього цього.
Міс Марпл дещо здивувалася, коли почула, що до неї звертаються як до «тітки Джейн». Але такою була тогочасна мода. Адже на своїх різдвяних подарунках дітям Кері Луїзи вона завжди писала: «З любов'ю від тітки Джейн», і тому вони завжди думали про неї як про тітку Джейн, якщо взагалі думали. А думали вони про неї нечасто, слушно припустила собі міс Марпл.
Вона подивилася замисленим поглядом на жінку середніх літ, яка сиділа поруч із нею. Подивилася на її випнуті губи, на глибокі лінії, що спускалися вниз від носа, на міцно стулені губи.
Вона лагідно промовила
— У вас, певно, було важке дитинство.
Мілдред Стріт подивилася на неї вдячним поглядом.
— О, я така рада, що бодай ви мене зрозуміли. Здебільшого люди навіть не уявляють собі, що іноді доводиться терпіти дітям. Піпа завжди була дуже вродлива. Вона була також старша за мене. Уся увага завжди діставалася їй. І батько, й мати заохочували її — хоч вона й не потребувала великого заохочення — хизуватися своєю красою. Я завжди була тихою і спокійною. Я була сором'язлива, а Піпа не знала, що таке сором. Дитина може дуже страждати, тітко Джейн.
— Я знаю, — сказала міс Марпл.
— Мілдред така дурна, мала звичай казати Піпа. Але ж я була меншою, ніж вона. Природне, я не могла зрівнятися з нею в навчанні. І це дуже несправедливо в стосунку до дитини, коли її сестрі завжди віддають перевагу перед нею. «Яка чудова дівчинка», — мали звичку казати люди, звертаючись до мами. Вони ніколи не помічали мене. Тато жартував і грався лише з Піпою. І нікому не було діла до того, як тяжко я все це переживала. Помічали лише її й увагу виявляли лише до неї. А я була тоді надто мала й не могла зрозуміти, що головне — душа людини, а не її зовнішність.
Губи їй затремтіли, потім міцно стулилися знову.
— І це було несправедливо, справді дуже несправедливо — адже я їхня єдина дитина. А Піпу вони взяли з якогось притулку. Я була дочкою родини. А вона була ніким.
— Мабуть, саме тому вони приділяли їй більше уваги й були до неї поблажливіші, — сказала міс Марпл.
— Вони любили її більше, — промовила Мілдред Стріт. І додала — дитину, від якої відмовилися власні батьки, — чи, ймовірніше, позашлюбну.
Вона заговорила далі:
— Ці риси вдачі перейшли й до Джіни. Вона успадкувала погану кров. А кров усе пояснює. Льюїс може мати які завгодно теорії про вплив середовища та оточення. Але якщо кров погана, ніяке середовише не допоможе. Погляньте на Джіну.
— Джіна — дуже мила дівчина, — сказала міс Марпл.
— Навряд — якщо говорити про поведінку. Усі, крім матері, бачать, що вона виробляє зі Стівеном Рестаріком. Гидко дивитися. Я згодна, вона дуже невдало вийшла заміж, але шлюб — це шлюб, і людина повинна зберігати йому вірність. Зрештою, вона сама обрала собі чоловіка в особі того жахливого молодика.
— Хіба він такий жахливий?
— О, моя люба тітко Джейн! Він здається мені справжнім гангстером. Завжди такий похмурий, такий брутальний. Він майже не розтуляє рота. І завжди ходить такий обшарпаний, такий неохайний.
— Він почувається нещасним, гадаю — лагідно промовила міс Марпл.
— Не розумію, чому він має почуватися нещасним — якщо не брати до уваги поведінку Джіни, звісно. Для нього тут усе було зроблено. Льюїс запропонував кілька варіантів, за яких він міг би спробувати бути корисним, але він воліє ухилятися від будь-якої роботи й бити байдики.
Зненацька вона вигукнула:
— О, це місце неможливе, справді неможливе. Льюїс неспроможний думати про шось інше, аніж про отих страхітливих малих душогубів. А мати нездатна думати ні про що інше, крім нього. Усе, що робить Льюїс, він робить правильно. Подивіться, в якому стані перебуває тут сад — суцільні бур'яни та підлісок. А будинок — яке запустіння в ньому панує. О, я знаю, нормальну домашню прислугу сьогодні знайти нелегко, але знайти можна. І річ не в тому, що нам бракує грошей. Річ у тому, що всім до всього байдужісінько. Якби це був мій дім… — і вона замовкла.